Заява Партії захисників Вітчизни щодо неадекватної реакції керівництва Держави на збройну агресію Російської Федерації, введення правового режиму воєнного стану

Партія захисників Вітчизни як і увесь Український Народ глибоко обурені фактами неадекватної реакції керівництва Держави: Верховної Ради України, Президента, Уряду, РНБОУ щодо подій на території Донецької та Луганської областей, Автономної Республіки Крим, починаючи з лютого 2014 року.
Результатом помилок, які вже були допущені політичним і військовим керівництвом країни в зв’язку з порушенням при виконанні вимог п.п. 19, 20 статті 106 Конституції України, Законів України «Про оборону», «Про правовий режим воєнного стану», Статутів Збройних Сил України, що затверджені Законами, стали тисячі людських життів і покалічених доль, захоплені та анексовані території, Іловайський та Дебальцевський котли.
Увага всієї світової спільноти 25 листопада 2018 року була прикута до ескалації конфлікту на Азовському морі, захоплення та абордаж кораблів ВМС України, поранення особового складу, захоплення заручників.
Результатом такої агресії все ж таки стало, хоч зі значним запізненням, виконання Президентом України Петром Порошенко вимог статті 106 Конституції України й запущення правового механізму до відсічі відкритій збройній агресії Російської Федерації та внесення до Верховної Ради України звернення про затвердження Указів про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях.
Партія захисників Вітчизни не підтримує діяльність Президента України Петра Порошенка як у внутрішній, так і зовнішній політиці, та її члени звертались до суду з вимогою визнати протиправною бездіяльність Петра Порошенка через невиконання пунктів 19, 20 статті 106 Конституції України.
Наслідком такої бездіяльності є те, що навіть агресор користується існуючою правовою ситуацією, зазначаючи, що в Україні відбувається громадянський конфлікт, а не збройна агресія, адже судова гілка влади вказує на це, ставши на позицію Адміністрації Президента, що це є виключно його дискреційними повноваження, а не обов’язком, спаплюживши букву Основного Закону.
В Україні виникли обставини загрози національній безпеці України, обставини небезпеки державній незалежності та територіальній цілісності України, створені спільними діями терористичних збройних формувань проросійського спрямування та військових підрозділів збройних сил Російської Федерації на території України, військовим втручанням Російської Федерації у внутрішні справи України і фактичним захопленням (анексією) російською стороною території Автономної Республіки Крим, окупацією терористичними збройними формуваннями проросійського спрямування за підтримки військових підрозділів збройних сил Російської Федерації значних територій Донецької та Луганської областей, створенням так званих «ДНР» і «ЛНР», що призвело до масштабного збройного конфлікту на Сході України. На території цих формувань введено в обіг рубль Російської Федерації, що безумовно свідчить про економічну окупацію Української території.
На території України діють обмеження прав людини щодо свободи пересування, щодо права власності, щодо права на місцеве самоврядування. Сама наявність збройного конфлікту на Сході України ставить під сумнів можливість держави взагалі ефективно забезпечувати права та свободи людини у відповідності до Конституції України та міжнародних зобов’язань України на окупованих (неконтрольованих) територіях.
Починаючи з 27 лютого 2014 року, коли збройні сили Російської Федерації розпочали збройну агресію проти України, а 1 березня Державна Дума Російської Федерації дала згоду Президенту В. Путіну на застосування збройних сил по всій території суверенної, незалежної України, керівництвом України не було вжито всіх, передбачених Конституцією України та її законами, заходів до захисту суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки, не введено правового режиму воєнного стану.
Констатуємо, що Україна перебуває у стані прямого порушення її територіальної цілісності (окупація Криму, окремих районів Луганської і Донецької областей), захоплений та грабується континентальний шельф, викрадається Український газ за допомогою так званих вишок «Бойка», існує загроза подальшого порушення територіальної цілісності України внаслідок дій держави-агресора, озброєних терористичних угруповань «ДНР» та «ЛНР», причиняється економічна шкода через блокування морських портів...
Президент України Петро Порошенко 8 вересня 2014 року пообіцяв, що найближчим часом буде проведено розслідування факту оточення та загибелі військових під Іловайськом аналогічно з Дебальцево. Президент наголосив, що винні будуть покарані. В той же час, правовий режим воєнного стану не був введений, незважаючи на факти відкритої збройної агресії Російської Федерації, страшну кількість жертв Українських воїнів-добровольців і бійців регулярної армії.
Підкреслюємо, що відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. При цьому правовий режим воєнного стану – є єдиним прямим СПОСОБОМ захисту територіальної цілісності України і одночасно передбаченим правовим механізмом подолання агресії та загроз територіальної цілісності, а не так звана Антитерористична операція/Операція об’єднаних сил.
Законом України «Про оборону України» під збройною агресією вважається «вторгнення або напад збройної сили іншої держави на територію України, а також окупація або анексія частини території України», «блокада портів, узбережжя або повітряного простору, порушення комунікацій України збройними силами іншої держави».
Незважаючи на вимоги ст. 4 названого Закону, яка передбачає відсіч збройній агресії проти України, передбачені нею дії не здійснені.
Закон передбачає, що «у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну, Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради подання про оголошення стану війни».
Вимоги Закону визначені в імперативній формі.
Наявність в Україні умов правового режиму воєнного стану підтверджуються положеннями низки Постанов Верховної Ради України, зокрема: «Про Звернення Верховної Ради України до держав-гарантів відповідно до Меморандуму про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї» від 28 лютого 2014 року №831-VII, «Про Звернення Верховної Ради України до парламентів держав — гарантів безпеки України та міжнародних організацій» від 2 березня 2014 року № 845-VII, «Про Звернення Верховної Ради України до Організації Об’єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором», документ 129-19 від 27.01.2015, Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року та інших.
Відсутність юридично визначеного стану, згідно зі статутом ООН, не дозволяє звертатися з проханням про: колективну самооборону, надання повномасштабної військової допомоги, звертатися до міжнародних судових інстанцій щодо відшкодування збитків Росією після завершення війни.
Хитруючи із термінологією, окремі посадові особи України самі ж блокують запуск юридичного механізму, передбаченого міжнародним правом у разі агресії, тобто, не вживає залежних від неї заходів, аби отримати право на захист світової спільноти.
Зокрема, відповідно до статті 51 Статуту ООН, у випадку введення правового режиму воєнного стану Україна матиме право на оборону, в тому числі колективну. Таким чином, з погляду міжнародного права, ніхто не може надати Україні збройну допомогу, бо якщо на її території не війна, викликана агресією іншої держави, тоді – громадянська війна (чи громадянський конфлікт), куди ніхто не має права втручатися ззовні. Саме тому на формулюванні «внутрішній громадянський конфлікт в Україні» наполягає Путін – воно відсікає можливості надання Україні військової допомоги, у тому числі – зброї, і в тому числі – від США.
Женевською конвенцією про захист жертв війни, підписаної 12 липня 1949 року, встановлюється відповідальність агресора за дії на окупованій території, що в разі визнання Російської Федерації агресором, вимагатиме дотримання правил ведення війни: поводження із заручниками, неприпустимість тортур тощо. Однак, МЗС надіслало до ПАРЄ лист, в якому повідомляє, що Україна знімає з себе відповідальність за дотримання прав людини на непідконтрольних їй територіях. Якщо немає війни – немає іншої сторони, крім України, яка може нести відповідальність.
Фактично, Україна нівелювала права своїх громадян, які живуть під окупацією, бо тепер ніхто не відповідає там за дотримання прав людини.
Україна, внаслідок бездіяльності посадових осіб звужує можливості захисту прав своїх громадян.
Відповідно до міжнародного права, будь-які матеріальні відшкодування потерпілій країні (репарації) можливі лише за умови введення воєнного стану внаслідок агресії іншої країни. Це єдиний правовий механізм, який дозволяє звертатися до міжнародних судових інстанцій щодо відшкодування збитків Росією після завершення війни. Тоді Міжнародний військовий трибунал розглядає злочини фізичних осіб, а Міжнародний суд ООН визначає розміри відшкодувань, що їх має сплатити країна-агресор.
Окрім того, введення правового режиму воєнного стану на територіях не підконтрольних Українській владі надасть можливість участі у наданні допомоги міжнародною організацією Червоного Хреста.
Таким чином, внаслідок не введення Президентом України режиму воєнного стану на територіях проведення так званої АТО/ООС та АР Крим не дає можливості відійти від згубних для України Мінських домовленостей та повернутися до гарантій, наданих Будапештським меморандумом., наймогутнішими країнами світу.
Не вигідно говорити слово «агресія» та розривати всі стосунки з агресором? Тоді не варто нарікати, що міжнародні системи не діють. Але, називаючи війну «антитерористичною операцією, операцією обєднаних сил» чи «гібридною війною», Україна втрачає набагато більше. І в сенсі людських життів, і – матеріально.
Через свою позицію нинішнє керівництво України (а разом з ними – і Україна) може увійти в історію як той, хто підірвав міжнародний порядок недоторканості кордонів, встановлених після Другої світової війни. Адже Україна, не задіявши механізми, передбачені правовими документами для підтримки цього порядку, створила прецедент.
До речі, та ж мобілізація може бути оголошена тільки в разі введення воєнного стану. Конституцією України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України». Тобто, мобілізація напряму пов’язана з введенням воєнного стану. І це логічно, оскільки мобілізація допускається лише в разі загрози нападу або іншої небезпеки державному суверенітету. Але якщо така загроза є, то перший обов’язок Президента – негайно запровадити відповідний правовий режим, що йменується воєнним станом. Через це Укази Президента України про оголошення мобілізації без введення воєнного стану – це, насправді, підстава не для мобілізації, а для імпічменту. По-друге, воєнний стан означає можливість законного обмеження прав і свобод громадян та тимчасовий відступ від положень Конвенції з прав і основоположних свобод людини. Не обмеження прав і свобод, а можливість такого обмеження у разі необхідності вжити термінові заходи, спрямовані на забезпечення національної безпеки.
Склалася ситуація, при якій в умовах правового режиму мирного стану, Україна зобов'язана виконувати положення Конвенції в повному обсязі, захищати права громадян Губарєва, Пушиліна та відшкодовувати населенню окупованих територій всі збитки, завдані терористами, за рахунок коштів державного бюджету відповідно до ст.19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом». До речі, громадяни, які втратили житло (чи хоча б можливість розпоряджатись цим житлом), автомобілі, інше майно на окупованих територіях або майно яких постраждало внаслідок обстрілів цілком можуть розпочати кампанію з масової подачі позовів до держави Україна з вимогою відшкодувати збитки. Бо на окупованих територіях досі діє звичайний правовий режим мирного часу.
В історії міжнародних відносин уже був факт здійснення непрямої агресії – конфлікт США-Нікарагуа. Саме Міжнародний суд ООН став арбітром у справі «Нікарагуа проти США» і визнав, що США несуть відповідальність «за планування, керівництво і підтримку» нікарагуанських бойовиків (контрас).
Рішення МС ООН в справі «Нікарагуа проти США» може слугувати базою для міжнародно-правової оцінки дій Росії на сході України. Адже рішення МС ООН визнаються джерелом міжнародного права відповідно до пункту «d» статті 38 Статуту МС ООН. І Україна, і Росія визнає практику МС ООН як джерело міжнародного права як на доктринальному, так і на політичному рівнях.
Таким чином, введення правового режиму воєнного стану на територіях Автономної Республіки Крим, Донецької та Луганської областей, частини прикордонних областей, що межують з Російською Федерацією: окремих районах Чернігівської, Сумської, Харківської, Запорізької, Херсонської, Миколаївської, Одеської областей, надало б можливість Україні розпочати міжнародні механізми відновлення територіальної цілісності, суверенності, незалежності України, повернення окупованих, анексованих територій, відшкодування збитків державою-агресором, покарання винних, відновлення конституційних прав громадян України та Українських військовослужбовців, залучення міжнародної допомоги, в тому числі збройної, унеможливило б внесення змін до Конституції України та проведення виборів на непідконтрольних територіях, створило б можливість заміни Мінського формату переговорів на Будапештський.
З метою збереження єдиної Держави як суверенної і незалежної, відновлення довіри до влади, Партія захисників Вітчизни підтримує звреннення Президента України Порошенка Петра Олексійовича про введення правового режиму воєнного стану. Ми звертаємось до парламентської більшості і в цілому Верховної Ради України, Уряду України негайно:
1. Вжити всіх заходів до відновлення територіальної цілісності України та конституційного порядку;
2. Денонсувати Договір між Україною та Російською Федерацією про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки від 23 квітня 2004 року, Угоду між Урядом України та Урядом Російської Федерації про співробітництво в галузі рибного господарства від 24 вересня 1992 року;
3. Дати оцінку Мінським угодам як неефективним та таким, що не відповідають інтересам суспільства, Конституції України та Закону України «Про міжнародні договори України».
Публічно визнати Мінські угоди неефективними та нелегітимними. Ініціювати перехід до нового формату врегулювання військового конфлікту на сході України і анексії Криму на базі Будапештського меморандуму, яким Україні гарантувалась безпека при ліквідації ядерної зброї Великою Британією, США, Росією та країн що приєдналися до Меморандуму пізніше: КНР та Франції;
4. Для забезпечення стратегічного керівництва Збройними Силами України, іншими військовими формуваннями та правоохоронними органами в особливий період створити Ставку Верховного Головнокомандувача як вищий колегіальний орган воєнного керівництва обороною Держави;
Для організації відсічі збройної агресії проти України терміново ввести воєнний стан в окремих районах Донецької та Луганської областей, Автономної Республіки Крим, частини прикордонних областей, що межують з Російською Федерацією: окремих районах Чернігівської, Сумської, Харківської, Запорізької, Херсонської, Миколаївської, Одеської областей, закрити кордони України для осіб, які можуть прийняти участь в дестабілізації обстановки в Україні, без застосування обмежень щодо прав громадян, передбачених пунктами 2, 4, 8, 11; 17 частини 1 статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», зокрема: право на свободу слова, проведення мирних зборів, мітингів, походів і демонстрацій, інших масових заходів, вільний вибір праці, право на власність;
5. З урахуванням недієвості наданих Україні гарантій США, Великобританією, Росією, Францією, і Китаєм при відмові від третього в світі по величині ядерного боєзапасу, доручити Уряду України, Академії наук України розробити та взяти на озброєння нові види високотехнологічної зброї та відновлення ядерного статусу України;
6. Визнати так звані ЛНР та ДНР терористичними організаціями;
7. Взяти під особливу опіку Дніпропетровський завод «Південмаш», Завод «410 Цивільної авіації», Львівський бронетанковий завод, які можуть допомогти вирішити питання оборони України на адекватному рівні, забезпечити фінансування оборонного замовлення;
8. Доручити одному з віце-прем'єр-міністрів України керування оборонною промисловістю країни та ліквідувати ДК «Укрооборнпром» як гніздо корупції, шкідника у розвитку оборонної промисловості.
9. Перерозподілити кошти, передбачені Законом України «Про Державний бюджет на 2019 рік» в розмірі 1 млрд.грн. на фінансування Фонду Президента на вимоги оборонної галузі.
10. Звільнити Премєр-Міністра України та увесь Кабінет Міністрів України, створити Уряд народної довіри

Голова Партії захисників Вітчизни Юрій Кармазін

Популярность: 2% [?]