З днем народження видатного Українця — Олександра Кошиця

Світ тримається на людях, які життя своє присвячують одній справі і не зраджують собі ніколи. Скільки таких людей ми знаємо і пам’ятаємо їх — не перелічити. Це — визначні державотворці, полководці, науковці, письменники, художники, поети, музиканти, люди різних часів та епох, діла яких зберігаються в людській пам’яті. Але є і такі імена, що згадуються незаслужено зрідка, тільки тоді, коли відзначаються їхні ювілейні дати чи ще якась нагода.
Кожного року у вересні ми відзначаємо річницю від дня народження славного сина України, геніального диригента, визначного композитора і вченого-етнографа, педагога, засновника і керівника Української республіканської капели, яка залишила нам колосальний творчий доробок, людину з добрим гумором і нелегкою долею. Цю визначну особу, поета у хоровому мистецтві подарувала нам українська земля. Він народився (як сам пише у своїй «Короткій біографії») 30 серпня, а за новим стилем 12 вересня 1875 року в селі Ромашки Канівського повіту, краю Тараса Шевченка та ІванаНечуя-Левицького. Син священика, Антіна Гнатовича, і його дружини, Євдокії Михайлівни (з роду Маяковських). Через два роки після народження Олександра батько переїхав на нову парафію в село Тарасівка Звенигородського повіту, що поруч із Кирилівкою, батьківщиною великого Кобзаря, навіть приятелював з родичами Тараса. Фактично Тарасівка і стала батьківщиною Олександра Кошиця, колискою його творчого і духовного натхнення.
Сам О. Кошиць полонив усіх не тільки своєю музикальністю, а й дуже цікавою високоосвіченою особистістю, як історик і етнограф відзначався колосальною ерудицією та пам’яттю. Був знаменитим промовцем, веселим, дотепним, темпераментним і дуже чутливим. Виходив на сцену бадьоро, елегантно, з усмішкою, і кожного разу пісні під його диригуванням звучали по-новому, хористи мусили його розуміти і підкорятися. Виконання пісень великий Маестро доводив до досконалості.
Життя Маестро — справжній мистецький подвиг, здійснений на ниві українського хорового мистецтва. У часи радянської влади він, як і сотні, тисячі українських патріотів, які волею долі опинилися за кордоном, був зарахований до числа так званих буржуазних націоналістів, зрадників і ворогів народу. Ім’я його заборонялося згадувати, а його чудові твори, особливо обробки народних пісень заборонялося виконувати. Так наше хорове мистецтво, наша культура зазнали величезних втрат, бо цілий пласт було вирвано на десятки років. Але життя коротке, а мистецтво вічне, і слава великого Митця не поляже!

Популярность: 1% [?]