Вічна пам'ять видатному українцю


Сьогодні до українців прийшла сумна новина.
На 82-му році життя після важкої і тривалої хвороби пішов із життя легендарний український поет, перекладач, кіносценарист, драматург, державний і громадський діяч та Справжній патріот —
Іван Федорович Драч.
Народився в родині робітника радгоспу. Після закінчення Тетіївської середньої школи викладав російську мову й літературу в семирічній школі села Дзвеняче Тетіївського району. Працював інструктором Тетіївського райкому ЛКСМУ з напрямку діяльності МТС. 1955—1958 служив в армії в 16 му понтонно мостовому Верхньоднiпровському полку.
Від 1958 навчався у Київському університеті. Виключений через творчі та політичні погляди. У вересні 1961 зміг відновитися на заочне відділення. Пізніше, залишивши навчання, почав працювати в редакції газети «Літературна Україна». Закінчив Вищі сценарні курси в Москві. Тоді ж написав перші вірші. В 1959 вступив до КПРС.
До того ж часу належать перші контакти з українськими дисидентами і перші вірші з критичними оцінками радянської влади.
Після арештів дисидентів написав відкритого листа, у якому каявся в своїх зв'язках з дисидентами (травень 1966), після чого стосунки з офіційною владою суттєво покращились. Неодноразово у різкій формі засуджував буржуазний націоналізм, підтримував діяльність комуністичної партії як у виступах, так і в поезії. Разом з тим, 30 червня 1966 ЦК Компартії України схвалив постанову про серйозні недоліки в організації виробництва кінофільмів на Київській кіностудії ім. О. Довженка, в якій піддавалися критиці кінострічки «Криниця для спраглих» (автор сценарію І. Драч, режисер Ю. Іллєнко). У 1976 він отримав Державну премію УРСР ім. Т. Г. Шевченка за збірку віршів «Корінь і крона».
У 1983 був удостоєний Державної премії СРСР з літератури за збірку віршів у перекладі російською мовою «Зеленые врата» (М., 1980).
Працював у газетах «Літературна Україна» і «Батьківщина», а також на кіностудії ім. О. П. Довженка. Після початку Перебудови відновив контакти в дисидентських колах.
Член Спілки письменників України з 1962.
25 жовтня 1988 брав участь в урочистостях з нагоди відкриття меморіальної дошки на будинку в Кам'янці-Подільському, де народився Микола Бажан.
На І-му з'їзді Народного Руху України за перебудову 7-10 вересня 1989 р. був обраний головою Руху: з 1109 делегатів — 38 голосів «проти», 15 — «утрималися» — всі інші — «за» (1-й заступний голови Руху — Конєв Сергій Іванович, заступники: Володимир Яворівський, Володимир Черняк, Михайло Горинь).
Весною 1990 р. обраний депутатом Верховної Ради України від Артемівського (№ 259) виборчого округу, отримавши підтримку 66,38 % виборців.
З березня 1998 по квітень 2002 — Народний депутат України 3-го скликання.
На парламентських виборах 31 березня 2002 р. виступав у списку «Нашої України» під номером 31 і втретє став членом Парламенту України.
В 2014 очолював Комітет з присудження щорічної премії Президента України «Українська книжка року».
Помер уранці у клінічній лікарні «Феофанія» після важкої хвороби легенів. Заповідав поховати в рідному селі Теліженцях, поруч з могилою сина Максима.

Для кожного, хто його знав, він залишиться у пам'яті сильною та яскравою особистістю.
Добро залишає свій слід навічно в душах і серцях.
Партія захисників Вітчизни висловлює щирі співчуття рідним, близьким, дружині та дітям.
Світла пам’ять про справжнього патріота України назавжди залишиться в наших серцях.

Популярность: 1% [?]