Лабіринти глухого кута


27 жовтня в «Інституті права і суспільства» відбулася прес-конференція на тему «Недоторканність посадових осіб: очікування суспільства і українські реалії». Ініціювали її авторитети в галузі права — Юрій Кармазін (на фото), президент «Інституту права і суспільства», Віктор Шишкін, віце-президент Інституту, суддя Конституційного суду (2006—2015 рр.), генеральний прокурор України (1991—1993 рр.), та Іван Домбровський, віце-президент Інституту, голова Конституційного суду (2006—2007 рр.).
…ФАКТ недосяжності народних обранців для Закону, правоохоронних органів і правосуддя вже давно став чутливим подразником для суспільства, що й показали цього літа провальні спроби Генпрокуратури України провести ряд затримань у сесійній залі Українського парламенту. Причина? Кругова порука депутатів, яка постала перед прокуратурою нездоланним монолітним муром.

Коли ж опальний «порушник західних кресів» і збурювач суспільного спокою Міхеїл Саакашвілі спробував скористатися невдоволенням цим у протистоянні з Президентом Порошенком, той негайно вніс на розгляд Верховної Ради проекти законів «Про внесення змін до Конституції України (в частині скасування депутатської недоторканності)» та «Про внесення змін до статті 80 Конституції України (щодо недоторканності народних депутатів)». Вони за добу дістали підтримку народних депутатів і були відправлені для отримання висновку Конституційного суду України. Здавалося б, питання вичерпане.

Але, як з’ясувалось у ході прес-конференції, «Інститут права і суспільства» підготував правовий висновок, в якому переконливо довів, що влада своєю готовністю йти назустріч побажанням «вулиці» спритно ввела людей в оману.

Аналіз поданих до Конституційного суду законопроектів показав, що вони мають на меті лише виключити зі ст. 80-ї Конституції України положення, яке гарантує народним депутатам недоторканність (частина 1-ша) та щодо необхідності згоди ВРУ на притягнення їх до кримінальної відповідальності, затримання чи арешту…

Однак не все так просто, як на перший погляд.

У парламенті вже давно чекав розгляду аналогічний законопроект народних депутатів. Документи практично тотожні. Єдина відмінність між депутатським і президентським проектами полягає у строках запровадження їх чинності: перший передбачає її з наступного після оприлюднення дня, а президентський — тільки з 1 січня 2020 року…

В цьому разі президентська комбінація із відтермінуванням «недоторканності» спрацювала на «ура», бо та підозріла легкість, з якою було підтримано обидва законопроекти, один із котрих до цього не мав навіть шансів потрапити до порядку денного через протидію більшості парламентарів незалежно від їхньої партійної приналежності,— це тільки спритна спроба відкласти це питання у довгий ящик, роль якого тепер сумлінно має зіграти Конституційний суд…

Але ж відповідно до ч.2-ї ст.157-ї Основного Закону «Конституція України не може бути змінена в умовах воєнного або надзвичайного стану». Частина цієї статті вказує якраз не на воєнний чи надзвичайний стан, який має бути формально оголошений і запроваджений, а насамперед на умови виникнення та існування таких станів, а такі умови в Україні зараз є. Це і анексія Криму, і військовий конфлікт на сході, і втрата контролю над територіями, де виникли самопроголошені «ЛНР» і «ДНР» тощо. Прийняття змін до Конституції сьогодні рівнозначне відмові визнати наявність умов для таких станів, а це дасть змогу міжнародному співтовариству слідом за Ангелою Меркель трактувати ситуацію в Україні не як зовнішню агресію, а як громадянську війну, що вкрай небажано. Тому експерти вважають, що зміни до Конституції вносити не слід, щоб не зіграти на руку РФ: та з цього неодмінно скористається, аби довести свою непричетність до нібито внутрішнього конфлікту.

Учасники прес-конференції нагадали, що 16 червня 2015 року Конституційний суд за зверненням Верховної Ради (постанова від 5 лютого 2015 року №152-VIII) про надання висновку щодо відповідності законопроекту №1776 вимогам ст.ст.157-ї і 158-ї Основного Закону ухвалив Висновок, яким визнав, що поданий тоді Президентом законопроект, котрим пропонувалося виключити чч. 1-шу і 3-тю зі ст. 80-ї Конституції, відповідає вимогам зазначених статей. І що ж? Профільний комітет рекомендував Верховній Раді розглянути цей законопроект, однак він і досі не розглянутий. А замість цього ВР направляє до КСУ новий законопроект з тими самими вимогами, тільки сформульованими по-іншому, сподіваючись, що редакційні зміни в тексті створять підстави для його розгляду і надання висновку.

Оскільки повторно одні й ті самі звернення, на які вже надано ним висновки, КСУ не розглядає, не залишається нічого іншого, як відповідно до Закону «Про Регламент Верховної Ради України» забути про законопроект, поданий Президентом, і обговорити не розглянутий досі його попередній законопроект такого самого змісту (№1776), схвалити його більшістю складу ВР (226 голосів) і прийняти вже двома третинами голосів конституційного складу ВРУ на наступній сесії.

А ще, як наголосили експерти, відповідно до ст.151-2 Основного Закону рішення та висновки Конституційного суду є остаточні й обов’язкові до виконання. Ані Конституція, ані Закон «Про Конституційний Суд України» не передбачають права ВР на повторне звернення до Конституційного суду і права останнього на повторний розгляд звернень з того самого предмета звернення.

Виходить, справа зайшла в глухий кут? А може, закрадається сумнів, так і було задумано від початку?

Однак вихід із «правового лабіринту», на думку високофахових правників, таки є. Депутати нинішнього скликання мають добровільно відмовитися від депутатської недоторканності, як це вже робили ті поодинокі народні обранці, в яких не було «неправди за собою». Хай цей мужній крок нарешті виведе країну з політичного протистояння і заспокоїть наелектризоване і втомлене від несправедливості суспільство…

Щоправда, самі експерти не дали однозначної відповіді, чого в депутатській недоторканності більше — лиха чи добра. Вони, як можна було зрозуміти, вважають, що депутатська недоторканність в одних випадках сприяє демократичному розвитку, а в інших тільки живить корупцію… Допускаючи той факт, що недоторканність можна зберегти виключно в частині виконання народними обранцями їхніх суто депутатських повноважень, і лише у стінах парламенту.

Законопроект, ініційований Президентом, про виклад ст. 80-ї в такій «новій» редакції, а фактично в чинній редакції ч. 2-ї ст. 80-ї є маніпуляцією. Пропонований текст так званих «змін» повністю відповідає чинній редакції останньої. Керівники «Інституту права і суспільства» констатували, що чинним процесуальним законодавством не передбачено можливості розслідувати злочини чинного Президента України, а тільки того, повноваження якого припинені. Зазначене вище, на їхню думку, дає підстави для таких висновків.

Вважати, що направлені до Конституційного суду проекти законів Президента України та групи народних депутатів щодо скасування недоторканності останніх не підлягають розгляду.

Необхідно забезпечити принцип рівності усіх перед законом та справедливості шляхом скасування недоторканності всіх посадових осіб.

Передбачити та узгодити з нормами процесуального законодавства порядок притягнення до відповідальності чинного Президента України.

Прийняти вже розроблений закон «Про тимчасові слідчі комісії, спеціальну тимчасову слідчу комісію і тимчасові спеціальні комісії Верховної Ради України».

Ці висновки та пропозиції, наголосили учасники прес-конференції, ґрунтуються не лише на їхніх поглядах та розумінні проблеми — вивчено та враховано думки широкої української громадськості, що поширені у засобах масової інформації.
Тарас КІНЬКО,
спецкор «Сільських вістей».

http://www.silskivisti.kiev.ua/19532/index.php?n=37205

Популярность: 1% [?]