Юрій Кармазін: «Це бандитизм у законі»


Розмежування земель державної та комунальної власності — одна з ключових проблем земельних відносин в Україні. На необхідності її розв’язання протягом останніх десяти років наголошували державні посадовці, правники, представники органів місцевого самоврядування. І ось нарешті сталося: минулого четверга Верховна Рада України ухвалила відповідний закон, який був зареєстрований під №10043. Які правові наслідки цього документа? Чи усуває він протиріччя у земельних стосунках між державою та органами місцевого самоврядування? На ці та інші запитання відповідає народний депутат України, голова Партії захисників Вітчизни Юрій КАРМАЗІН.

— Це абсолютно антидержавний документ, який порушує Конституцію України та низку чинних законів, — почав розмову народний депутат. — А пункт 7-й перехідних положень цього закону людину зі здоровим глуздом просто ошелешує. Читаємо: із дня набрання чинності цього закону землі державної та комунальної власності України вважаються… розмежованими. Тобто замість того, щоб запропонувати процедуру розв’язання цієї дуже складної проблеми, фактично фіксується сьогоднішня ситуація з її тисячами протиріч. Виходить, не треба нічого робити: узгоджувати межі територій тощо, бо все одним махом, як за щучим велінням, уже начебто зроблено.

Закон містить чимало нібито правильних норм, але всі вони — вершина айсберга, нижня, найнебезпечніша для суспільства, частина якого міститься у поправці В.Борта та І. Сідельника. Вона формально стосується повноважень органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність чи користування. Так от, згідно з цією нормою, Кабінет міністрів України передає земельні ділянки з державної власності до статутного капіталу Державного земельного банку, якого ще навіть не створено. В іншій поправці цих же депутатів виписано механізм передачі: протягом трьох місяців з дня опублікування цього закону має бути підготовлений та поданий до Верховної Ради проект змін до закону про банки та банківську діяльність щодо внесення земельних ділянок до статутного капіталу Державного земельного банку й узгоджено проект змін із Нацбанком України. Окрім цього, цим законом суттєво зменшені конституційні повноваження в земельних питаннях Верховної Ради та органів місцевого самоврядування на користь виконавчої влади.

— Що криється за цими поправками?

— Справжня бомба під систему захисту державних та особливо цінних земель. Ще немає закону про земельний банк, ніхто не знає, на яких засадах він діятиме, але вже через чотири місяці можна буде передавати землю якомусь повітряному фінтресту. Та навіть якби ця установа вже існувала, на мою думку, її буде використано, як ширму для «дерибану» землі, котрої є ще доволі у державній власності. Це землі численних держустанов, сільгоспугіддя університетів, науково-дослідних закладів — дуже ласий шмат, на який давно облизуються кримінально-олігархічні клани.

Я кинув репліку Литвину, що це бандитизм, на що почув відповідь: «Це не бандитизм, а робота…». Дуже символічна і, як на мене, правдива відповідь. Бо бандитизм став стилем роботи парламентської більшості.

— Але чому остання перед виборами протягує такі відверто непопулярні законодавчі зміни?

— Поспішає, бо, вочевидь, не впевнена, що втримає владу, а тому прагне з допомогою цього антиконституційного закону зробити процес розбазарювання землі невідворотним. За цими діями можна побачити чіткий зв’язок між парламентською більшістю, Адміністрацією Президента і урядом, хоча законопроекти вносяться нібито з ініціативи депутатів. Із цього я роблю висновок, що реалізується президентська лінія. Згадаймо, як клерки з Адміністрації Президента наприкінці минулого року цинічно заявляли, що земля через рік гарантовано буде товаром. Я ж переконаний, що сільгоспугіддя продавати не можна, бо в такий спосіб можна втратити державність…

— Яких заходів уживатимуть опозиційні сили, аби цей закон не набрав чинності?

— Фракція «Наша Україна — Народна Самооборона», до якої я входжу, а також БЮТ вимагають скасування прийнятого закону на тій підставі, що він, по-перше, суперечить Конституції, а по-друге, приймався з грубими порушеннями регламенту ВР, коли представники парламентської більшості голосували не лише за себе, а й за своїх колег. Утім..., я особисто вже стомився писати подання Президенту, аби він наклав вето на той чи інший закон, що може зашкодити суспільним інтересам. Враження таке, ніби запущено конвеєр антинародних законів.

— Чому, на Вашу думку, так відбувається?

— Бо склад парламенту аж ніяк не відповідає політичним настроям суспільства. Якщо у фракції Партії регіонів одразу після останніх виборів було 175 «багнетів», то сьогодні — 192. Цю силу підтримують позафракційні, «Реформи заради майбутнього» та інші. Останніх нараховується близько 80 чоловік. Це перебіжчики, які йшли у ВР під одними гаслами, а фактично реалізують інші. Перехід навіть одного депутата — подія надзвичайна, яка означає, що народний обранець обдурив своїх виборців, а тут одразу така маса. Цю ганебну ситуацію слід було змінити достроковим припиненням повноважень Верховної Ради. Проте я не впевнений, що новий виборчий закон забезпечить кращий склад парламенту. На мажоритарних округах сьогодні відбувається підкуп виборців: роздаються продовольчі набори, у фактичне розпорядження кандидатів у депутати, які узгоджені в Адміністрації Президента, виділяються бюджетні гроші, котрі витрачаються на розв’язання нагальних соціальних проблем населених пунктів та районів. Не виключена й можливість фальсифікації під час підрахунку голосів на виборчих дільницях. За десять років ми забули про такого монстра, як адмінресурс, а він, виявляється, живий і досить дієвий. Тобто країна повернулася на 12 років назад, у часи кучмізму. Боюсь, що 31 жовтня торжества демократії може й не бути. Вся надія на відродження громадянського суспільства, яке має контролювати дії Верховної Ради, Кабміну, державних адміністрацій, вимагати ухвалення нового виборчого закону, що забезпечував би обрання депутатів за відкритими пропорційними списками, та інших потрібних для держави документів. Громадянське суспільство — це чорнобильці, «афганці», пенсіонери, незалежні профспілки, творчі та інші об’єднання, тобто активна, мисляча частина української спільноти. Народу час брати управління державою у свої руки на підставі Основного Закону.
Розмову вів

Олександр КАРПЕНКО.

Популярность: 38% [?]