Я не політик (вірші члена Полтавської обласної ради Партії захисників Вітчизни О.Печори )


Я не політик, а поет.
Тримаю слова кулемет.
Я яничарам не служу,
а правду-матінку кажу.

Імперський дух смердючий тхне –
кремлівські карлики газують,
Вкраїну згадуючи всує.
От-от Господь на небі чхне.

Я до війни не закликаю,
але по-древньому кажу,
бо духом предків дорожу:
«Табачника пора на палю!»
Й повторювати твердо буду:
«Табачник – ворог.
Геть іуду!»

ПРО ДВОМОВНІСТЬ
ЗАСТОРОГА

Про двомовність не говоріть.
Не сичіть, не ламайте жала.
І старому, і дітворі –
всім потрібна одна держава.

Не гостріть на братів мечі, –
завжди будете лиш в опалі.
Ми ж – нащадки, ми – сіячі.
Провокаторів геть – на палю!

Сохне-стогне старий Дніпро.
Доки ж матір’ю торгувати?!.
Щоб родило в серцях добро,
треба душі не продавати.

ПРО ДВОМОВНІСТЬ

Не кажіть про двомовність мені.
Панібратство оте – ненаситне.
І державу мою не виніть.
Україна – не двоязика.

Панібратство – юродива ціль.
Вже в обіймах держава холоне.
Вже наїлись імперських млинців.
Україна – на п’ята колона.

То хронічна хвороба така,
коли з жиру трапляються «бзіки».
Хижим виродкам не потакай.
Янучари – новітні базіки.

Далебі не однаково нам.
Добре знаємо капосність вражу.
Догоджали чужинським панам.
І назад вже не хочемо в Рашу!

І в Європі нас надто не ждуть.
І Америка знай вижидає.
На налигачі нагло ведуть.
А куди бредемо – не питаєм.

Звично водять по колу сліпих.
Поводир неодмінно обмане.
Та якби ж то Господь нас водив,
а ведуть – крутії-добермани.

Ділять Бога злодюги круті.
«Гляньте – кажуть – які ми хороші!»
У небоги – кишені пусті,
у «святих» – швидко множаться гроші.

Братство те не годиться й на раз.
Бзік! І знову – паскудну умову.
У три дорога пхають нам газ,
хочуть вижити з нас рідну мову.

Українець лукавства зазнав,
від чуми вже потроху одужав.
Хижа мова імперії зла
сіромах доконає байдужих.

Той, хто вільно балакати звик, –
вже не схоче ізнов прогинатись,
не полюбить за довгий язик.
Краще з двору спесивців прогнати.

Гонористі, лукаві «брати»
наші душі паплюжити звикли.
Туповперто уміють ректи
мов тут люди «многоязикі».

Українство здолати якби –
затівається свійське тут військо.
Хоч зазнало немало ганьби,
провокує все ж тут самоїдство.

Возсідає двоглавий хижак
у церквах. Там – лихі інтереси.
Сіє розбрат, зневіру і жах.
«Руський мір» прививає агресор.

Марно мріє новітній могол
територію взяти в оренду.
Українець – давно не хохол.
Україна тепер – суверенна.

Чи чужинець, чи свій хижий пан,
чи з бидлоти ти підпанок бритий, –
начувайся. Бо ти – окупант.
Час гряде. Все одно будеш битий!

Ну й живи в Україні ладком.
Ну й клянися в братерській любові.
Вільно «какай» своїм язиком,
як не здатний навчитися мові.

Як тобі Україна чужа
як у тебе духовне каліцтво –
не казись, у світи вирушай,
не кусай, не жери українство.

Україна на світі – одна.
І повсюди, куди ти не підеш,
тут привільно і гордо луна
і російська, й англійська, й ідиш…

В Україні гостинній моїй
мовам світу однакова шана.
І які б не велися бої,
рідна мова одна в нас державна!

Не імперська і не панівна,
а природна і суто арійська.
І довершеність, і таїна…
Рідна мова моя – українська.

Чашу долі спиваю до дна
і напевно вже істину знаю:
рідна мова, як мати – одна,
а двоюрідних не буває.

Запанує в державі Любов.
Кожен житель тут – вільна людина.
Про двомовність на треба розмов,
щоб держава була єдина.

Член Полтавської обласної ради Партії захисників Вітчизни
О.Печора