Домашній арешт, застава, угода і... псевдосуд присяжних

На наступній сесії депутатам належить ухвалити дуже важливий документ — новий Кримінально-процесуальний кодекс. Як відомо, сучасна Україна досі живе за кодексом, ухваленим ще в грудні 1960 р.
Минулого тижня Верховна Рада розчистила шлях для ухвалення президентського проекту. Автори старого законопроекту, зареєстрованого ще 2008 року, зняли документ із розгляду. Того ж дня до парламенту надійшов проект КПК, поданий Віктором Януковичем. Проект внесено до парламенту як першочерговий, і його почнуть розглядати відразу після відкриття нової сесії в лютому. Отже, схоже, все буде зроблено швидко, «без шума и пыли».
Регіонали називають президентський проект революційним. Мовляв, ідеться про «документ європейської якості», про «революційний прорив, який набагато лібералізує проблему кримінального судочинства».
І справді, деякі норми законопроекту для нашої країни — екзотика.
Наприклад, з’являється такий запобіжний захід, як домашній арешт, коли місцеперебування підозрюваного контролюватиметься електротехнічними засобами. Причому сам арешт застосовуватиметься лише у виняткових випадках. Лише тоді, коли стаття КК передбачає за злочин не менше як п’ять років для раніше несудженого. А основний запобіжний захід щодо економічних злочинів — застава (арешт — лише в разі, коли застави не сплачено).
По-друге, новий кодекс зрівнює всіх учасників процесу — прокурора і захист. Тепер кожна сторона має доводити суду, що є доказом (вини чи невинуватості), а що — ні.
З’являється таке поняття, як угода. Вона може бути з потерпілим або про визнання вини. Кожна з них затверджується судом. «Якщо обвинувачений погоджується на співпрацю, дає слідству всі потрібні відомості, щоб розкрити злочин, то йому можуть пом’якшити покарання. Ця угода має бути обов’язково двосторонньою, тобто потрібне бажання і обвинуваченого, і слідства», — пояснює один із розробників кодексу, регіонал Сергій Кивалов. Утім, експерти зазначають, що це дуже слизький момент. За сьогоднішніх умов у ньому може бути закладено серйозну корупційну складову.
Українські суди також попрощаються з нещасними металевими клітками в залах судових засідань. Їм на зміну прийдуть прозорі огорожі з непробивного скла. Таким чином, ми нарешті виконаємо припис Європейської конвенції про захист прав людини. Інша річ — скільки ця добра справа коштуватиме бюджету. Поки що жодного розрахунку немає.
І нарешті, новий кодекс містить таке поняття, як суд присяжних. Ось цей, здавалося б, найбільш прогресивний пункт і викликав найбільше нарікань з боку опозиції. І справді, той суд присяжних, що прописаний у законопроекті, дуже відрізняється від того суду, який ми звикли бачити в американських фільмах.
По-перше, суду присяжних може вимагати лише звинувачений (або його адвокат), якого звинувачують за статтею, що передбачає довічне ув’язнення. По-друге, в такому разі справа розглядається судом присяжних у складі двох професійних суддів і трьох присяжних.
«Заплямовано саму ідею суду присяжних, як суду рівних, суду який може неупереджено поставитись до людини або до того, що він зробив, — обурився в розмові з «Днем» Юрій Кармазін. — Два судді і три присяжних лише в тих справах, де йдеться про довічне ув’язнення. Тобто навіть не кожне вбивство... Таким чином, можна було б у справі Тимошенко призначити суд присяжних? Ні. А у справі Луценка можливо? Ні, неможливо».

Також, на думку Кармазіна, кодекс не розв’язує головну проблему — реформування слідчих органів. Слідчі органи, згідно з статтею 38, залишаються такими ж, якими вони є сьогодні.
Нещодавно ми спостерігали, як захисниками «у газовій справі» Тимошенко була допущена й її дочка, і народний депутат Власенко. За новим кодексом захисником є лише адвокат. «Причому цей адвокат має бути обов’язково внесений до єдиного реєстру адвокатів. Якщо він з цього реєстру з якоїсь причини виключений, він теж не може бути захисником», — вважає Кармазін.
Але хоч би як там було, при всіх позитивних і негативних моментах цього документа, його ухвалення — це, безумовно, великий крок уперед. Навіть з таким неповноцінним судом присяжних цей кодекс все одно кращий, ніж документ УРСР п’ятдесятирічної давнини.

Олена ЯХНО, «День»