Самими не захищеними віднині стануть держслужбовці?


Саме так може статися, в разі підписання прийнятого 17 листопада 2011 року Верховною Радою України Закону «Про державну службу». Так, значна частина норм даного закону суперечить Конституції, актам Конституційного суду України та нормам діючого законодавства України. Саме це стало причиною того, що Голова партії Захисників Вітчизни вимагає накласти вето на недолугий колективний твір провладних структур.
Серед сумних новацій закону Кармазін відзначив зокрема віднесення посад в органах влади Автономної Республіки Крим до державної служби, встановлено норми, що унеможливлюють реорганізацію або ліквідацію деяких установ, організацій, навчальних закладів їх засновником без згоди Президента, за Президентом України встановлено право присвоєння 1 рангу державного службовця, норми,що призводять до відвертої колізії із нормами Кодексу законів про працю України.
Деформація первинної редакції законопроекту призвела до невизначеності щодо порядку прийняття рішення стосовно продовження державним службовцем проходження державної служби на посадах, призначення на які віднесено до повноважень органів, що приймають рішення колегіально.
Крім того, прийнята редакція Закону не містять положень щодо надання попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації на звільнення державного службовця, як це передбачено Кодексом законів про працю. Така редакція фактично призводить до того, що державний службовець залишається незахищеним, а профспілка втрачає одну із своїх найважливіших функцій. Якщо звільнення державного службовця є незаконним, то профспілкова організація не може втрутитися. Нівелювання її згоди на звільнення державного службовця призводить до ускладнення контролю над звільненням державних службовців та безперешкодного звільнення із посади, що обіймається ним, що порушує право громадянина на працю.
Законом визначено, що чоловіки набувають право на одержання пенсії державного службовця після досягнення ними 62-річного віку. Однак, таке положення є дискримінаційним по відношенню до чоловіків, що перебувають саме на державній службі. Крім того, у вищезазначеній частині також встановлюється право на одержання пенсії державного службовця особам незалежно від місця роботи на час досягнення пенсійного віку за наявності не менше 20 років стажу державної служби, до якого включаються періоди роботи як на посадах державної служби, так і на інших посадах, час роботи на яких зараховується до стажу державної служби.
При цьому в Законі не визначено порядок взаємозаліку, передбачених в інших законах, періодів державної служби та інших видів служби (роботи), інших періодів, які зараховуються до стажу державної служби (науково-дослідна діяльність, навчання, відпустки тощо), чи є обов’язковим у складі 20 років стажу часу перебування саме на посадах державної служби чи достатньо для призначення пенсії державного службовця 20 років стажу, що зараховується до державної служби, порядок визначення посади, за якою враховується заробітна плата для обчислення пенсії та інші питання, неврегульованість яких унеможливлює застосування такої норми.
Законом встановлено, що дисциплінарне стягнення до державного службовця може бути застосовано не пізніше шести місяців з дня вчинення ним дисциплінарного проступку без урахування часу його тимчасової непрацездатності або перебування у відпустці. Проте зазначене положення не узгоджується з нормами статті 148 Кодексу законів про працю України, якими встановлено, що дисциплінарне стягнення застосовується безпосередньо за виявлення проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю або перебуванням його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку. Тому, застосування вказаної норми призведе до зменшення основоположних трудових гарантій державних службовців.
Таким чином, набрання Законом України «Про державну службу» чинності призведе до порушення конституційних прав державних службовців, створення правових конфліктів, суперечностей, колізій, прогалин та дерегуляції правовідносин у сфері державного управління, що потягне за собою вкрай негативні наслідки для життєдіяльності українського суспільства. На разі залишається лише сподіватися на перемогу здорового глузду та на те, що вето, подане Кармазіним, на цей Закон таки буде накладено.