Українське правосуддя не відчуло покращення


«Нинішня система спричинила клановість у підборі суддів за відсутності висвітлення цих процесів для громадськості. А тому ми отримали суддівське свавілля»

Минув рік після проведення судової реформи. Тогорічний Закон «Про судоустрій і статус суддів» перекроїв систему правосуддя. Творці реформи запевняли всіх, що нова система унеможливить корупцію в судах, підвищить кваліфікацію служителів Феміди, покращить їхнє фінансове становище, а правосуддя стане зручним та доступним для простих громадян. Проте вже сьогодні фахівці констатують: пропагованого покращення не відбулося. Більше того, ситуація в судах навіть погіршилася. Негативні наслідки реформи відчули не лише громадяни, але й ті, кому надано право вершити правосуддя, – судді. У зв’язку із цим найкваліфікованіші служителі Феміди стали масово залишати суддівські лави. Своїми думками щодо результатів судової реформи із газетою «Правовий тиждень» поділився перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань правосуддя Юрій Кармазін.

Перш за все я щиро вітаю вашу газету із п’ятиріччям. Бажаю творчому колективу «ПТ» плодовитості, впливовості, об’єктивності та зичу виданню стати гарним порадником і серйозним суддею для самих судів.

– Як ви оцінюєте результати судової реформи через рік після прийняття Закону "Про судоустрій і статус суддів? Чи стала судова система працювати краще?

– Уже сьогодні можна зробити певні висновки щодо дії Закону «Про судоустрій і статус суддів». Як перший заступник голови Комітету ВРУ з питань правосуддя я змушений констатувати значне погіршення ситуації у сфері судочинства. Свого часу я пропонував від імені опозиції альтернативний законопроект щодо побудови системи правосуддя, до якого народні депутати, на жаль, не прислухалися. Переконаний, що сьогоднішнє реформування відбувається в неправильному напрямі. Якби ж минулого року запропонований нами проект прийняли, сьогодні ми мали б кращі результати, а модель системи судоустрою була б ефективнішою.

– У чому особливість вашого законопроекту?

– У ньому передбачено касаційний розгляд справ лише Верховним Судом України як найвищим судом касаційної інстанції. Законопроект встановлює триланкову систему судів: місцеві загальні та місцеві спеціалізовані суди, апеляційні загальні суди та вищі спеціалізовані суди як апеляційні суди і ВСУ як касаційний суд. Вважаю, що це забезпечило б єдність судової практики та рівність осіб перед законом і судом.

Крім того, положення законопроекту передбачають боротьбу із суддівською вакханалією, яку ми спостерігаємо зараз. Зокрема, новелою цього документа є створення Дисциплінарної палати суддів України, що відповідає світовій практиці організації судів. Дисциплінарна палата суддів мала б стати постійно діючим органом у системі правосуддя. За ним закріплювалися повноваження щодо здійснення дисциплінарного провадження відносно суддів місцевих та апеляційних судів.

До речі, проект Закону досить чітко визначав підстави дисциплінарної відповідальності суддів. Він також пропонував інструменти для забезпечення основних гарантій незалежності, неупередженості і недоторканності суддів. Прийняття цього документа забезпечило б удосконалення процедури та стадій судочинства, механізм судового розгляду справ і оскарження судових рішень. А це зробило б правосуддя якіснішим та доступнішим.

– Чим запропонований вами проект кращий за прийнятий Закон?

– Проблеми вітчизняної системи судоустрою відомі мені не з чуток. Адже я один із небагатьох народних депутатів, які прийшли працювати в парламент із посади судді та мають за плечима багаторічний прокурорський досвід і практику адвоката. Більше того, передумови для прийняття нового Закону щодо правосуддя були закладені саме мною. Я був ініціатором подання до Конституційного Суду України щодо визнання неконституційним існування в Законі «Про судоустрій» 2002 р. інституту вищого касаційного суду. Коли КСУ визнав це положення неконституційним, у Законі виник вакуум, який треба було заповнити. Вважаю, це дає мені право пропонувати свою модель розвитку системи правосуддя. Проте свого часу влада до неї не дослухалася.

– Якщо повернутися до реалій сьогодення, чому обраний напрям реформування правосуддя неправильний?

– Найголовніша причина — приниження ролі ВСУ в системі судоустрою. Адже саме ВСУ має забезпечувати єдність судової практики та правильне застосування українського законодавства суддями нижчих інстанцій.

Про неправильний рух реформи свідчать масові звільнення за власним бажанням досвідчених та професійних суддів, у тому числі суддів ВСУ. Після прийняття владою необхідних, за її словами, законів суттєво погіршилося їхнє матеріальне забезпечення.

Найменш забезпечені сьогодні судді, призначені вперше. Суддя, який тільки розпочинає свою кар’єру, отримує трохи більше 2 тис. грн. При цьому за українським законодавством він не має права підробляти в інших місцях (наприклад, читати лекції у начальних закладах). Тобто влада шляхом недостатнього фінансування та обмеження гарантій суддів чинить вплив на суд. Такі умови сприяють корумпованості суддівства. Про яку суддівську незалежність можна говорити в цьому разі?

Нам розповідають про покращення ситуації в судах із дотриманням суддями процесуальних строків під час розгляду справ. Проте реального покращення ситуації в цьому напрямі я також не бачу.

– Як впливає на якість розгляду справ усунення так званої подвійної касації?

– Усунення «подвійної касації» не має жодного відношення до судової реформи. Це питання ставили набагато раніше, до реформування української системи правосуддя. Свого часу я неодноразово казав, що ВСУ не має переглядати в касаційному порядку всі справи підряд. Він мав би приймати до провадження лише визначені законом категорії спорів у розумних межах. На мою думку, такі межі не були встановлені в ході реформування судоустрою. Через це у ВСУ накопичилася величезна кількість справ, які він фізично не може розглянути.

Більше того, певні політичні сили намагаються сьогодні «підвісити» цей суд, внісши зміни до Закону «Про судоустрій і статус суддів». Вони передбачають, що Вища кваліфікаційна комісія суддів України визначатиме, яких суддів ВСУ «виганяти», а яких залишити. Лише вдумайтеся: комісія розглядатиме питання про звільнення суддів ВСУ, призначених пожиттєво! Але ж це передбачені Конституцією України повноваження Парламенту і те, що пропонується суперечить Конституції.

– До речі, чи справляється ВККСУ зі своїми нинішніми повноваженнями настільки, щоб довірити їй ще й відбір серед суддів ВСУ?

– Мабуть, ще рано робити глобальні висновки про роботу цього органу. Зокрема, про те, що стосується добору кандидатів на посаду судді вперше. Та думаю, що результати її роботи можна буде побачити вже скоро. Звичайно, новий керівник Ігор Самсін здійснює спроби покращити ситуацію із добором суддів. Проте помітних змін поки не відбулося. Крім того, спостерігається недостатня прозорість цього суддівського органу. Зокрема, під час переведення ВККСУ суддів до київських судів з інших регіонів України.

Прикро, але прийнятий Закон вивів з-під парламентського контролю процес призначення суддів. На тлі минулої практики сьогоднішня виглядає недосконалою. Наприклад, раніше засідання Комітету ВРУ з питань правосуддя були гласними. На них розглядали всі питання, які виносили на сесію парламенту, у тому числі претензії до суддів. При розгляді таких питань могли бути присутніми представники засобів масової інформації та громадських організацій. Інформація про скарги на дії судді, його недобросовісну роботу, показники суддівства була доступнішою для громадськості. Вважаю, що попередня процедура найбільше відповідала Конституції України та здоровому глузду.

Судова реформа перетворила депутатів на «кнопкодавів», які голосують за пропозиції ВККСУ без права свідомого ставлення до кандидатур суддів. Адже сьогодні виникає чимало запитань до кандидатур, які за своїми моральними якостями чи професійною придатністю не можуть здійснювати правосуддя. Нинішня система спричинила клановість у підборі суддів за відсутності висвітлення цих процесів для громадськості. А тому ми отримали суддівське свавілля.

– Як сьогодніпроявляється це свавілля?

– Наприклад, нещодавно деякі судді навіть ВРУ перетворили на юридичну особу. Це стало очевидним, коли суддя одного з адміністративних судів підтримав рішення державного виконавця, який в адміністративному порядку наклав штраф у розмірі 350 грн. на парламент, що виділив депутатам службові квартири.

Українське суспільство вже не дивує те, що голова Київського апеляційного адміністративного суду Анатолій Денісов розшукується ВККСУ, оскільки про його звільнення є подання Ради суддів адміністративних судів та рішення Вищої ради юстиції.

Один із суддів цього ж суду вважає, що штрафи можна застосовувати до Президента України, ВРУ та Кабінету міністрів України. Анекдотичною є ситуація, за якої суддя Вищого адміністративного суду України прийняв рішення про відкриття провадження у справі, визначивши як відповідачів 250 народних депутатів, перелічив їх поіменно та направив їм ухвали і повістки. Щоб забезпечити явку відповідачів на судове засідання у цій справі, потрібне щонайменше приміщення будинку культури. Але ухвала судді не підлягає оскарженню. І таких прикладів можна навести безліч.

Ось до чого дійшли судді, реалізуючи свої повноваження за нинішньої системи правосуддя. На жаль, ефективного механізму зупинення суддівського свавілля сьогодні не передбачено. У судах досить часто порушуються права громадян на захист і фактично створюються передумови для скарг до Європейського суду з прав людини

Популярность: 29% [?]