Загрозливі тенденції в розвитку України та завдання опозиції щодо їх зупинення

Надзвичайно показовими для України і світу були перші дії Парламенту і Президента після проведення урочистого засідання Верховної Ради України. Будучи запрограмованими виступом Президента, регіонально-литвинівсько-комуністично-тушкована більшість почала демонструвати «реформаторські» потуги вже з першого питання порядку денного нової сесії. При цьому, ні собі, ні українському народу ця агресивна більшість не побоялася зіпсувати настрій. І не тільки через непопулярність, а й бездумність першого кроку, що був вжитий.

На нашу з О. Боднар постанову щодо скасування Закону про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи, який було проголосовано 8 липня 2011 року майже о другій годині  ночі, знайшлося лише 52 голоси хоча,  згідно реєстрації, одних лише опозиційних депутатів в залі мало бути близько 200 чоловік. Одні відсутні через те, що знаходяться біля суду по справі Тимошенко Юлії Володимирівни, інші біля суду по справі Луценка Юрія Віталійовича, ще інші – вимушені давати свідчення правоохоронним структурам у зв’язку з так званим «святкуванням» 20-ї річниці Незалежності, а інша частина відверто ігнорує свої обов’язки, просто прогулюють засідання та беруть приклад з правлячої більшості. Як результат – 52 голоси «за». І це, не зважаючи на те, що нам вдалося понад місяць не допускати підписання Закону Головою Верховної Ради України, нагадавши йому про дотримання вимог Закону України про Регламент, який був брутально порушений під час прийняття цього Закону.

Як один з прикладів, можна навести той факт, що з 248 депутатів, які ніби то проголосували за даний законопроект, 61 взагалі не був зареєстрований, тобто, очевидно,  за них голосували карточки.  Ось таким "віртуальним " способом, який абсолютно документально підтверджений і будь-хто може знайти цю інформацію на сайті Верховної Ради, було прийнято пенсійну реформу з внесенням деяких технічних правок і   виключенням запропонованого Арсенієм Яценюком пункту про осучаснення та перерахунок пенсій майже 10 мільйонам людей з 1 січня 2012 року.

То чи потрібне реформування пенсійної системи? На це питання можна твердо відповісти – так. Але реформування повинно відбуватися на засадах справедливості і з урахуванням часу, відпрацьованого людьми на суспільство і тої користі, яку вони принесли суспільству та державі. Крім того, треба було врахувати реформування системи заробітної плати, перед тим як приймати законопроект. І це – як мінімум. Але цих привілеїв український народ не зможе тепер побачити.

Сама ж влада, будучи впевненою у своїй безкарності, вважає, що в неї є свій «карманний» не тільки Адміністративний суд, але й Конституційний. Влада пішла на брутальні порушення Конституції України та збільшивши пенсійний вік для жінок до 60 років, ігноруючи конституційний припис, згідно з яким, при прийнятті нових законів, або при внесенні змін до чинних, не допускається звуження змісту і обсягу існуючих прав і свобод, що передбачено 22 статтею Конституції України.

Компенсаційні заходи у зв’язку з підвищенням пенсійного віку для жінок, жодним чином не будуть стосуватися тих жінок, які мають право на призначення пенсій відповідно до спеціальних законів. Більш того, розмір їх пенсій буде зменшено у зв’язку із зміною розміру спеціальних пенсій із 90 до 80 відсотків заробітної плати, та обмежено максимальний розмір пенсій. Також, будуть значно звужені як за змістом, так і за обсягом права жінок, яким повинні призначатися пенсії відповідно до спеціальних законів, що також суперечить ряду статей Конституції України. Теж стосується і держслужбовців чоловіків, яким підняли пенсійний вік до 62 років, що також не відповідає положенням Конституції щодо рівності людей. Це є дискримінацією порівняно із правом на пенсію для чоловіків, що працюють в інших сферах.

Безумовно, збільшення нормативної тривалості страхового стажу чоловіків і жінок на 10 років,  жінкам – до 30, а чоловікам – до 35 років відповідно, застосування показника середньої заробітної плати за три календарних роки, що передують року звернення за призначенням пенсії при призначенні пенсії на загальних підставах та науковцям, адже мова йде про зміни до Закону «Про наукову і науково-технічну діяльність та до Закону «Про загальнообов’язкове  державне пенсійне страхування». Всі ці «реформаторські ахінеї» також порушують ряд статей Конституції.  Такі норми заважають осучасненню заробітку громадян на момент їх звернення за призначенням пенсії. Цей порядок призведе до штучного зниження розміру призначених пенсій. Не конституційним також має бути визнано обмеження прав працюючих пенсіонерів на перерахунок пенсії у зв`язку із збільшенням розміру прожиткового мінімуму.

Положеннями так званої реформи також обмежується обсяг соціальних гарантій окремих категорій громадян, зокрема тих, які вже були предметом розгляду Конституційного Суду України, який неодноразово приймав рішення про незаконність зменшення пенсійних виплат. Безперечно, суттєвим ударом «пройшлась» ця реформа своїми нововведеннями  і  по особам, які знаходяться на військовій службі та членам  їх сімей.

Очевидно, що завданням опозиції є захист прав тих людей, які постраждали через нове пенсійне законодавство, у вигляді роз`яснень тих положень нововведеного Закону, які зачепили їхні інтереси, проведення цивілізованих протестів та відстоювання своїх прав у Конституційному Суді. Мною особисто підготовлено відповідне подання.

У своє виправдання влада заявляє, що пенсійний фонд не витримає такого фінансового навантаження. Це не так. І як підтвердження, наведу декілька цифр. За два роки дії так званої реформи, вона, за твердженням її авторів, зекономить майже 2 млрд. грн., відібравши у найбідніших і найменш захищених верств населення. Але це лише один відсоток пенсійного фонду!

Економити треба на тих коштах, які були фактично подаровані кампанії «Лівелла», а це близько 3 млрд. грн. за один рік. І влада чомусь робить вигляд, нібито нічого не відбулось. Очевидно, що засновники компанії дуже близькі до керівництва країни і уряду. Економити треба було шляхом зменшення витоку капіталу з України в офшорні зони, а це не лише Кіпр, а й Панама, Ліхтенштейн, Чилі, ОАЕ, Малайзія, Чорногорія, Люксембург, Гватемала, Коста-Ріка, Уругвай, Філіппіни, Ліван, Мальта, Бруней та інші. Також ті країни, які нібито не є офшорними зонами – це Сінгапур, Швейцарія, Гонконг, з якими, взагалі, укладено угоди про уникнення подвійного оподаткування, що означає легальний дозвіл на вивезення капіталу для інвестування українськими  господарюючими суб`єктами в об`єкти, які знаходяться в інших країнах та офіційну державну підтримку розвитку інвестиційного клімату не в Україні, а в цих країнах. Мною особисто вживалися заходи для інформування про всі наслідки Президента та керівника уряду, готувалися відповідні постанови. Очевидно, що сьогодні лише відповідна реакція громадськості може вплинути на керівництво країни, аби воно вжило заходів.

А поки всі свої проблеми влада вирішує за рахунок затягування пасків народу. Перша загрозлива тенденція – це прийняття Податкового Кодексу, як результат – лише ризик для малого та середнього бізнесу та 500 тисяч безробітних нових місць. Сьогодні, згідно статистики ООН, до жебраків в Україні належить близько 78 % українців, а зовнішній борг дорівнює майже 90 % ВВП і складає близько 2000 $ на одного українця, а всього досягає 100 млрд. дол. Очевидно, що, говорячи лише про свій професіоналізм, прийшовши до влади, нова команда урядовців на собі вже відчула відсутність такого обіцяного професіоналізму, не справляючись з керуванням державою. Але замість того, аби запитати поради та об`єднати зусилля заради виведення країни і без того з важкого економічного стану, влада лише своїм непрофесіоналізмом поглиблювала і погіршувала фінансово-економічну ситуацію в країні.

За пріоритет керівництво держави обрало шлях знищення та залякування опозиції. Як наслідок, лише в цьому напрямку здобутки  і Президента, і Уряду є найбільшими. Адже всі українці зрозуміли, що влада будує поліцейську державу, де навіть День незалежності спромоглися перетворити зі святкового дня на передвоєнний, адже  всі вулиці в центрі столиці були перекриті силовиками, які навіть не спромоглися вдягнути спеціальну парадну святкову форму, призначену для подібних подій державного значення. Але суспільство, очевидно, не зреагувало на такі порушення. Не зреагував і парламентський інститут, не зреагував і інститут омбудсмена. Ми показали, що ми ще не маємо громадянського суспільства. Адже ЗМІ, які повністю належать олігархам, також не висвітлили практично того, що насправді відбувалося у той день в столиці. І не тільки. Подібні сутички  людей з силовими органами відбулися і в інших містах, зокрема у Львові, Харкові, Донецьку, Дніпропетровську. Такі дії свідчать про те, кому служать деякі телеканали.

Такі події повинні лише об`єднати опозицію в одну потужну і сильну команду, відкинувши підрахунок віртуальних рейтингів деякими вождями опозиції, скерувавши свої сили і потенціал на зміцнення опозиційної команди. Адже ці рейтинги настільки роздуті, що не мають нічого спільного з реальними можливостями цих політиків. Для того і було створено Комітет опору диктатурі, який об`єднав 13 опозиційних партій, щоб політики могли спілкуватися, приймати спільні рішення, які потім разом можна було б озвучувати суспільству, тим самим інформуючи людей про подальші кроки Комітету, демонструючи владі свою єдність, силу і міць. Саме такої опозиції і боїться будь-яка влада, йдучи на поступки і діалог. Як приклад – це звернення Центральної Ради Партії захисників Вітчизни до Президента України з вимогою об`єднати всі зусилля з опозицією для зупинення тих руйнівних економічних тенденцій, які відбуваються в країні і можуть призвести до колапсу української економіки. Це емісія на 150 млрд. гривень, які ні чим не підкріплені, а, отже, знецінюють гривню, як державну валюту. Ми пропонували організувати зустріч опозиції з Президентом в парламенті заради подолання спільними зусиллями цих катастрофічних наслідків, але заклик залишився не почутий. Хоча, особисто мені, на одному з телеканалів, Ганна Герман особисто заявляла, щоб потрапити на прийом до Януковича, потрібно лише звернутися письмово в Адміністрацію президента, але з якого разу ця зустріч стане можливою – не уточнила.

Замість того, аби покращувати життя людей вже сьогодні, влада зміцнює свої позиції за рахунок так званих «смотрящих», які наглядають за селами, районами і областями. Такого немає навіть в так званих диктаторських країнах, визнаних світом. В цьому контексті ми обігнали навіть Ефіопію, президент якої особисто розстрілював з кулемета своїх опонентів. Але розстрілювати – не означає знищувати поступово, застосовувати тортури, як до Юрія Луценка, захворювання якого вимагає негайного звільнення з під варти. Адже в його діях немає складу злочину, як немає їх і в діях Юлії Тимошенко. Є лише помста.

Що ж стосується відносин з Росією, то їх потрібно вибудовувати таким чином, аби в першу чергу були захищені інтереси України, а не окремих олігархів. На сьогоднішній день ми як країна, взагалі не готові до конфліктних відносин з будь-якою державою. Запропонувати вже нічого не можемо, протистояти армія також не здатна. Тим паче, що напередодні Дня незалежності армію скоротили ще на 8000. В народі це називають просто – докерувалися.

У нас, Слава Богу, ще є ті питання, які під час голосування єднають парламент. За відзначення 255-річчя з дня народження преподобного Нестора Літописця депутати дали 300 голосів, 263 –  за відзначення 810-ї річниці з дня народження першого короля Русі-України Данила Галицького, 297 голосів – за відзначення 960-річчя з дня заснування Києво-Печерського монастиря Святим Антонієм, 288 голосів – за 860-річчя з дня народження  Новгород-Сіверського Князя – Ігоря Святославича, головного героя  Давньоруської поеми «Слово о полку Ігоревім», 228 голосів – за 360-річчя з дня народження святителя Іоанна Максимовича, митрополита Тобольського і всього Сибіру. Це свідчить про те, що і опозиція, яка запропонувала ці законопроекти, і більшість, яка ще недавно на дух нічого українського не переносила, усвідомили, що нас може об`єднати правдива історія, історія не з підручників Д. Табачника, історія з першоджерел, які набагато старші, мудріші, аніж та культура, яку нам намагаються привити, вибивши з нашої генетичної пам’яті те, що ми є одним з найталановитіших і наймудріших народів світу. Та неправдива історія, яку вбивали українцям з часів Катерини та Петра, породила багато міфів, які і сьогодні мають свій вплив і тиснуть на депутатів, адже вони так і не піднялись до того рівня, аби зрозуміти важливість відзначення 960-річчя з дня призначення Митрополита Іларіона на Київську кафедру, який викопав собі печеру на березі Дніпра і потім передав її Антонію Печерському. Його спроможність розвіяти культ так званого Руського Міру і до сьогодення сприймається негативно, вже, здавалося б, українськими політиками, тому що за дану пропозицію відзначення цієї важливої дати свої голоси дали лише 55 депутатів. Не здатні сьогодні ще політики пишатися і 300-річчям Рафаїла Краснопольського, архієпископа Холмогорського і Важеського,  першого ректора Московської слов`яно-греко-латинської академії, адже за ці пропозиції віддали лише 79 голосів. Але ж хто знає, що здобув свою освіту він у Києво-Могилянській академії ще в 1693 році. І це все наші люди, якими ми маємо пишатися, а не цуратися.

Пробудження цієї генетичної пам’яті може відновити розуміння української ідеї, самоідентичності, яка, незважаючи на багатобарвність мов, що існують в Україні, об’єднує нас, робить нас нацією, а отже, дає можливість сподіватися, що всі загрозливі тенденції не є для нас катастрофічними. Вони можуть бути зупиненими і будуть зупинені, але це потребує від нас мудрості, терпіння і єднання.


Популярность: 10% [?]