Кармазін продовжує боротьбу з депутатами, які «всліпу» приймають закони

Останнім часом у Верховній Раді України представники парламентської більшості, голосуючи за ті чи інші законопроекти, на задумуються про можливі наслідки такого свавілля для українського народу та держави в цілому. Адже, левова частка законів приймається депутатами «всліпу» — за скороченою програмою, без обговорення та без належного розгляду на засіданнях профільних комітетів.

Якщо розглянути загальну тенденцію прийняття важливих законопроектів виникає питання – чим займаються народні обранці в робочі дні, якщо в них немає часу на належне опрацювання законопроектів за які вони так бездумно та, що саме головне, безкарно голосують? Цікаво, що тенденція голосувати «всліпу» стає для більшості суб’єктів законодавчої ініціативи закономірністю.

Закони, ініційовані та підтримані представниками парламентської більшості, є вкрай недосконалими, і це в той час як стосуються всіх галузей життя країни. В них немає глибокої продуманості та системного підходу.

Так, 12 травня народні депутати в котрий раз прийняли вкрай недосконалі, антинародні та антиконституційні закони. Це Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо кількості учасників товариства з обмеженою відповідальністю», Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спільної діяльності» та Закон України «Про внесення змін до деяких законів України з питань бухгалтерського обліку».

Ось як прокоментував ці події народний депутат України, Голова Партії захисників Вітчизни Юрій Кармазін:

«По-перше, що стосується Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо кількості учасників товариства з обмеженою відповідальністю», то у вказаному законі містяться норми, які мають вибірковий характер та не розв’язують комплексну проблему класифікації видів господарських товариств залежно від порядку їх створення, порядку участі засновників (учасників) у діяльності товариства та об’єднання майна, а також прав, обов’язків та обсягу відповідальності їх учасників.

Ідея необхідності врегулювання питань захисту прав та інтересів засновників (учасників) ТОВ є надзвичайно важливою, однак, нажаль, вказаний закон не сприяє стабільній організації господарської діяльності в державі та не відповідає вимогам статті 3 Конституції України, за якою права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка є відповідальною перед людиною за свою діяльність.

Підтримуючи позицію Головного юридичного управління Апарату Верховної Ради України та зауважень Головного юридичного управління, вважаю, що встановлення законом будь-яких кількісних обмежень на об’єднання учасників для утворення певного суб’єкта господарювання не має правових підстав, у тому числі це стосується обмежень, установлених статтею 141 Цивільного кодексу України, яка не випливає з загальних засад цивільного законодавства, визначених відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України.

При цьому чисельність учасників ТОВ не повинна бути занадто великою з тим, щоб забезпечити його ефективну діяльність. У зв‘язку з цим, на мою думку, враховуючи досвід зарубіжних країн щодо врегулювання питань організації суб’єктів господарювання, більш оптимальною максимальною кількістю учасників ТОВ є не 100 осіб, як це пропонується законом, а 12.

Крім того, реорганізація закритих акціонерних товариств у товариства з обмеженою відповідальністю з кількістю до 100 учасників може призвести до звуження обсягу прав дрібних акціонерів закритих акціонерних товариств, що не допускається частиною третьою статті 22 Конституції України.

Звертаю Вашу увагу на те, що збільшення максимальної кількості учасників ТОВ має супроводжуватися відповідним збільшенням його статутного капіталу, оскільки зацікавленість учасників у діяльності ТОВ пов‘язана з їх майновим вкладом у такий капітал. Згідно з чинною редакцією частини 1 ст. 52 Закону України «Про господарські товариства», у ТОВ створюється статутний (складений) капітал розміром не менше суми, еквівалентної одній мінімальній заробітній платі, діючій на момент створення товариства з обмеженою відповідальністю. Однак, такий розмір статутного капіталу розрахований на ТОВ з максимальною кількістю учасників у 10 осіб. Тобто, при збільшенні кількості учасників логічним було б і збільшення мінімального розміру статутного капіталу ТОВ.

По-друге, у законі України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спільної діяльності» містяться норми, які суперечать Конституції, основоположним принципам, засадам господарювання та можуть зашкодити інтересам держави, спричинити загрозу національній безпеці країни.

На превеликий жаль, цей закон має концептуальні недоліки, які можуть спричинити негативний вплив на управління державою свого майна, що в свою чергу негативно відіб’ється на соціально-економічному стані держави. Зазначений законопроект спрямований на вдосконалення використання державного майна при укладенні договорів про спільну діяльність.

Законом вносяться зміни до Закону України “Про управління об’єктами державної власності” — у частині надання повноважень Кабінету Міністрів України щодо затвердження типового договору про спільну діяльність, стороною якого є державні підприємства, установи, організації, а також господарські товариства, у статутному фонді яких частка держави перевищує 50 відсотків”, а також визначати порядок укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному фонді яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном. Законом надано повноваження уповноваженим органам управління погоджувати підприємствам, установам, організаціям, що належать до сфери їх управління, а також господарським товариствам, у статутному фонді яких частка держави перевищує 50 відсотків, повноваження з управління корпоративними правами держави яких вони здійснюють, договори про спільну діяльність.

Підтримуючи в цілому необхідність запровадження правових механізмів, спрямованих на забезпечення і захист інтересів держави при укладенні договорів про спільну діяльність, звертаю Вашу увагу, що цим Законом встановлюється, що зазначені вище повноваження КМ України надаються лише щодо тих об’єктів, у статутному фонді яких частка держави перевищує 50 відсотків, залишаючи поза контролем ті, у статутному фонді яких частка держави рівнозначна 50 відсотків. Тобто фактично над такими підприємствами контроль держави буде мінімальним, що є невиправданим і таким, що може спричинити негативні наслідки для галузей національної економіки. В першу чергу це стосується сфер використання надр і транспортної галузі, де договори про спільну діяльність є найбільш поширеними. Загально відомо, що внаслідок укладення таких договорів неодноразово спостерігалися факти відчуження державного майна або його неефективного використання. Все це негативно відбиватиметься на економічному стані держави і може створити загрозу економічній безпеці держави. Держава має контролювати свою власність і 50 % — це досить значна частка державного майна!

Також статтю 13 Закону України “Про управління об’єктами державної власності” Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спільної діяльності» доповнено частиною 2, яка визначає, що «Вартість майна, що вноситься у спільну діяльність, учасником якої є державне підприємство, установа або організація, визначається на підставі незалежної оцінки із застосуванням бази оцінки, що відповідає ринковій вартості, згідно з вимогами законодавства про оцінку майна». При цьому не вказується хто має розробляти та затверджувати таку базу оцінки, що створить непорозуміння з цього питання в майбутньому, а можливо й до свавільного та неоднозначного вирішення цього питання. Так як КМ України є головним органом управління об’єктами державної власності, саме цей орган повинен затверджувати такі бази оцінки.

По-третє, що стосується Закону України України «Про внесення змін до деяких законів України з питань бухгалтерського обліку», то у вказаному законі містяться норми, які знову ж таки суперечать Конституції, рішенням Конституційного Суду, основоположним принципам та засадам державного регулювання господарської діяльності, закріпленим у міжнародних та національних актах, дія яких вплине на якість ведення бухгалтерського обліку та фінансової звітності.

Зокрема, частинами 5 та 6 вказаного закону вносяться доповнення до статей Частиною 1 статті 121 проекту пропонується встановити, що «для складення фінансової звітності застосовуються міжнародні стандарти, якщо вони не суперечать цьому Закону та офіційно оприлюднені на веб-сайті Міністерства фінансів України». Але із запропонованої редакції не зрозуміло хто і яким чином буде визначати питання співвідношення міжнародних стандартів та Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і не зрозуміло, чи будуть діяти міжнародні стандарти якщо вони суперечать іншим законам України, окрім цього. А враховуючи, що дія цього Закону поширюється на всіх субєктів господарської діяльності, то може виникнути ситуація, що кожна юридична особа буде визначати, якими міжнародними стандартами їй користуватися, а якими ні. Такий підхід може спричинити неповноту правового регулювання, на недопущенні чого неодноразово наголошував у своїх рішеннях Конституційний Суд України.

Зокрема Конституційний Суд України у Рішенні від 22 вересня 2005 року N 5-рп/2005 вказував, що «Вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми випливає із конституційних принципів рівності і справедливості, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі».

Крім того, це суперечить головній меті державного регулювання бухгалтерського обліку та фінансової звітності в Україні, яка визначена в ст. 6 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»: створення єдиних правил ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності, які є обов'язковими для всіх підприємств та гарантують і захищають інтереси користувачів.

Також, вимоги частини другої статті 121 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» якими встановлюється, що фінансову звітність та консолідовану фінансову звітність за міжнародними стандартами складають підприємства, які провадять господарську діяльність за видами, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України порушує принцип поділу державної влади, встановлений статтею 6 Конституції України та вимоги статті 19 Конституції України, оскільки зазначеним делегуються Уряду України повноваження Парламенту щодо визначення кола осіб, на яких поширюється дія цього закону.

Набрання вказаним законом чинності призведе до виникнення факторів, які негативно впливатимуть на якість ведення бухгалтерського обліку та фінансової звітності, так і ускладнить їх контроль з боку органів державної влади.

Мною, як народним депутатом Верховної Ради України, суб’єктом законодавчої ініціативи, вносились відповідні поправки до вказаних законопроектів. Однак, в черговий раз мої пропозиції Парламентом почуті не були. Тому, на даному етапі законотворення я в черговий раз звернувся з депутатськими зверненнями до Президента України, як до єдиного Гаранта Конституції в державі, хто може, згідно із Основним законом, шляхом застосування права вето, не допустити набрання чинності вкрай недосконалих законодавчих актів, які з набранням чинності підриватимуть авторитет нашої держави на міжнародній арені.»