Економія на відрядженнях... Хто наступний?

Вчора Верховна Рада ухвалила зміни до статті 121 Кодексу законів про працю (щодо гарантій і компенсацій під час службових відряджень). Цей закон, який підтримали 240 народних депутатів, передбачає оплату праці у відрядженнях на рівні, не нижчому від розміру середньої заробітної плати. Зазначимо, що документ був внесений на розгляд Парламенту Кабінетом Міністрів України.

Ним доповнюється стаття 121 Кодексу законів про працю України частиною 4, згідно з якою, працівникам, які направлені у службове відрядження, оплата праці за виконану роботу здійснюється відповідно до умов, визначених трудовим або колективним договором. Розмір такої оплати праці не може бути нижчим середньої зарплати, а також виключити з частини третьої цієї статті вимогу щодо збереження за відрядженими працівниками середнього заробітку.

Автори законопроекту планували встановити такі гарантії, які дозволили б уникнути зменшення заробітку працівникам, що часто направляються для виконання функціональних обов’язків у відрядження, оскільки практика здійснення розрахунків середньої заробітної плати при частому направленні працівників у відрядження свідчить про погіршення рівня оплати праці цієї категорії працівників. Однак, реалізація закону навпаки призведе до скасування оплати праці працівнику у відрядженні, крім часу фактичного виконання ним своїх службових обов’язків.

«У запропонованих проектом змінах гарантована оплата праці працівнику у відрядженні не менше середнього заробітку передбачається лише за виконану роботу, тобто, без врахування часу проїзду і робочих днів за графіком. Такі зміни до законодавства призведуть до погіршення умов оплати праці працівників у відрядженні та взагалі скасовують оплату праці за час виконання службових обов’язків у відрядженнях, коли працівник з об’єктивних причин не міг виконувати роботу відповідно до умов, визначених трудовим або колективним договором. Таким чином, норми даного закону суперечать Конституції, нормам міжнародного законодавства та діючого законодавства України» - зауважив народний депутат.

Під час розгляду даного закону Кармазін Ю.А. намагався переконати Парламент у необхідності вилучення вказаних норм, які суттєво звужують, а в деяких частинах взагалі позбавляють конституційних прав працюючих громадян, однак його пропозиції не були підтримані.

Зокрема, Юрій Кармазін зазначив, що прийняття вказаних антинародних змін до Кодексу законів про працю України однозначно призведе до обурення народних мас та до відповідного ставлення до представників влади, які здатні ігнорувати Конституцію та права трудящих, що забезпечують Україну своїм інтелектуальним, фізичним та фінансовим потенціалом. Тому, з метою захисту конституційних прав громадян України народний депутат звернувся до Президента України з вимогою застосувати право вето, не допустити звуження змісту та
обсягу існуючих прав і свобод внаслідок прийняття антинародного та недосконалого законодавчого акту
.

Президенту України

Януковичу В.Ф.

Щодо застосування права вето до Закону України «Про внесення змін до статті 121 Кодексу законів про працю України», реєстраційний номер 7183 від 30.09.2010 р. (щодо гарантій і компенсацій при службових відрядженнях) як антинародного та з метою недопущення звуження конституційних і трудових прав громадян

Д Е П У Т А Т СЬ К Е З В Е Р Н Е Н Н Я

в порядку статті 16 Закону України «Про статус народного депутата України»

Вельмишановний Вікторе Федоровичу !

19 квітня 2011 року Верховною Радою України на пленарному засіданні прийнято Закон України «Про внесення змін до статті 121 Кодексу законів про працю України», реєстраційний номер 7183 від 30.09.2010 р. (щодо гарантій і компенсацій при службових відрядженнях) (далі — закон).

Норми даного закону суперечать Конституції, нормам міжнародного законодавства та діючого законодавства України.

Під час розгляду даного закону я намагався переконати Парламент у необхідності вилучення вказаних норм, які суттєво звужують, а в деяких частинах взагалі позбавляють конституційних прав працюючих громадян, однак мої пропозиції підтримані не були.

Тому, на даному етапі законотворення Ви єдиний, хто може, згідно із Конституцією України, шляхом застосування права вето, не допустити набрання чинності недосконалого законодавчого акту.

У законопроекті пропонується доповнити статтю 121 Кодексу законів про працю України (КЗпП) частиною четвертою, згідно якою «працівникам, які направлені у службове відрядження, оплата праці за виконану роботу здійснюється відповідно до умов, визначених трудовим або колективним договором, і розмір такої оплати праці не може бути нижчим середнього заробітку», а також виключити з частини третьої цієї статті вимогу щодо збереження за відрядженими працівниками середнього заробітку.

Як вбачається зі змісту пояснювальної записки до вказаного законопроекту, метою внесення змін до КЗпП України є встановлення такої гарантії, яка дозволила б уникнути зменшення заробітку працівникам, що часто направляються для виконання функціональних обов’язків у відрядження, оскільки практика здійснення розрахунків середньої заробітної плати при частому направленні працівників у відрядження свідчить про погіршення рівня оплати праці цієї категорії працівників.

В українському законодавстві питання щодо оплати праці, в тому числі відряджених працівників, врегульовані Законом України «Про оплату праці», яким встановлено, що заробітна плата здійснюється згідно з трудовим договором за виконану працівником роботу в залежності від складності та умов виконуваної роботи, його професійно-ділових якостей, особистих результатів праці та господарської діяльності підприємства. З метою визначення середнього заробітку у випадках службового відрядження працівників постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 р. № 100. затверджений «Порядок обчислення середньої заробітної плати».

При цьому варто звернути увагу, що чинне положення частини третьої статті 212 КЗпП про збереження за відрядженим працівником середнього заробітку передбачає вимогу його виплати за увесь час відрядження, що включає також час проїзду працівника до місця призначення і назад. Такі вимоги закріплені в Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженій Наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 р. № 59. У цьому акті також передбачено, що середній заробіток за час перебування працівника у відрядженні зберігається на всі робочі дні тижня за графіком, установленим за місцем постійної роботи. Таким чином, працівникові гарантована оплата праці і за робочі дні, які довелося провести у дорозі і не виконувати безпосередньо визначену трудовим договором роботу.

У запропонованих проектом змінах гарантована оплата праці працівнику у відрядженні не менше середнього заробітку передбачається лише за виконану роботу, тобто, без врахування часу проїзду і робочих днів за графіком.

Такі зміни до законодавства призведуть до погіршення умов оплати праці працівників у відрядженні та взагалі скасовують оплату праці за час виконання службових обов’язків у відрядженнях, коли працівник з об’єктивних причин не міг виконувати роботу відповідно до умов, визначених трудовим або колективним договором.

Крім того, суб’єктом законодавчої ініціативи при внесенні на розгляд Верховної Ради України вказаного законопроекту було зазначено, що його реалізація не потребує додаткових видатків з Державного бюджету України, що заперечується змістом частини другої статті 4 Закону України «Про оплату праці», за якою джерелом коштів на оплату праці для установ і організацій, що фінансуються з бюджету, є кошти, які виділяються з відповідних бюджетів. Тому, логічним є те, що реалізація норм цього законопроекту потребуватиме додаткових видатків з відповідних бюджетів, у зв'язку з чим до нього повинно бути додане фінансово-економічне обґрунтування, як того вимагає частина перша статті 27 Бюджетного кодексу України.

Крім того, у випадку, якщо окремі положення впливають на показники бюджету (зменшують надходження бюджету та/або збільшують витрати бюджету), який приймається після 15 липня року, то вказаний закон не може набирати чинності з дня його опублікування. Разом з тим, відповідно до вимог частини другої статті 21 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» проекти законів, які стосуються соціально-економічних відносин, подаються відповідними органами виконавчої влади з урахуванням пропозицій всеукраїнських профспілок, їх об'єднань. Однак, жодної інформації щодо врахування пропозицій профспілок народним депутатам України при розгляді вказаного законопроекту надано не було.

Відповідно до висновку Головного юридичного управління законопроект може бути прийнятий у другому читанні за умови врахування зауважень Головного юридичного управління. Однак, як видно із тексту законопроекту, вказані висновки при його прийнятті враховані не були.

Відповідно до ст. 23 Загальної декларації прав людини кожен працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім’ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення. Відповідно до ст. 43 Основного Закону кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Згідно до ст. 48 Конституції кожен має право на достатній життєвий рівень. Прийнятий закон суттєво погіршує існуючі умови оплати праці і призведе до звуження конституційних прав та є наступом на свободи громадян, тобто є грубим порушенням ч. 3 ст.22 Конституції України, відповідно до вимог якої при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Звертаю увагу, що прийняття вказаних антинародних змін до Кодексу законів про працю України однозначно призведе до обурення народних мас та до відповідного ставлення до представників влади, які здатні ігнорувати Конституцію та права трудящих, що забезпечують Україну своїм інтелектуальним, фізичним та фінансовим потенціалом.

Враховуючи зазначені обставини, Конституція України (п. 30 ч. 1 ст. 106) наділяє Президента України правом вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів із наступним поверненням їх на повторний розгляд до Верховної Ради України.

Вельмишановний Вікторе Федоровичу! Я представляю в Парламенті Партію захисників Вітчизни, яка відноситься до опозиційних сил, однак я завжди відстоював і буду відстоювати державницьку позицію та інтереси українського народу і не можу допустити, щоб з набранням чинності, цим законом в нелегкий для України та її громадян час, були скасовані конституційні права працюючих громадян. Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 16 Закону України «Про статус народного депутата України, -

П Р О Ш У :

З метою забезпечення виконання вимог Конституції та норм чинного законодавства України та з метою недопущення скасування конституційних прав громадян на оплату праці, застосувати право вето до Закону України «Про внесення змін до статті 121 Кодексу законів про працю України», реєстраційний номер 7183 від 30.09.2010 р. (щодо гарантій і компенсацій при службових відрядженнях) та повернути його на повторний розгляд до Верховної Ради України з відповідними пропозиціями.


З повагою Юрій КАРМАЗІН

Популярность: 46% [?]