Кармазін вкотре вимагає від Януковича вето…

Днями, народний депутат України, Голова Партії захисників Вітчизни Юрій Кармазін заявив, що прийнятий 17 березня 2010 року Закон України «Про центральні органи виконавчої влади» є неконституційним. У звязку з цим Кармазін звернувся до Президента України з вимогою застосувати право вето до прийнятого Закону та повернути його на повторний розгляд до Верховної Ради України з відповідними пропозиціями.

Загалом, народний депутату нарахував близько 25-ти невідповідностей Закону до статей Конституції України.

Зі слів Юрія Анатолійовича: «Набрання Законом України «Про центральні органи виконавчої влади» чинності призведе до порушення системи стримувань та противаг, створить нові правові конфлікти, суперечності, колізії, прогалини та дерегулює правовідносини у сфері державного управління. Все це потягне за собою вкрай негативні наслідки для життєдіяльності українського суспільства».

Далі Ви можете ознайомитися з повним текстом депутатського звернення.

Президенту України

Януковичу В.Ф.

Щодо необхідності застосування права вето до Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», норми якого суперечать Конституції, актам Конституційного суду, чинному законодавству України та можуть призвести до порушення системи стримувань та противаг, створення правових конфліктів, суперечностей, колізій, прогалин та дерегуляції правовідносин у сфері державного управління, що потягне за собою вкрай негативні наслідки для життєдіяльності українського суспільства

Д Е П У Т А Т СЬ К Е З В Е Р Н Е Н Н Я

в порядку статті 16 Закону України «Про статус народного депутата України»

Вельмишановний Вікторе Федоровичу !

17 березня 2011 року Верховною Радою України на пленарному засіданні прийнято Закон України «Про центральні органи виконавчої влади» (далі закон). Значна частина норм даного Закону суперечить Конституції, актам Конституційного суду України та нормам діючого законодавства України.

Під час розгляду даного Закону я намагався переконати Парламент у необхідності вилучення вказаних колізійних норм, однак мої пропозиції підтримані не були.

Тому, на даному етапі законотворення Ви єдиний, хто може, згідно із Конституцією України, шляхом застосування права вето, не допустити набрання чинності недосконалого законодавчого акту.

Так, статтею 9 прийнятого Закону запроваджуються посади першого заступника міністра та заступника міністра. Згідно частини п'ятої, вказаної статті, дані посади «належать до політичних посад, на які не поширюється трудове законодавство та законодавство про державну службу». Які ж тоді норми поширюватимуться на вказаних посадових осіб? На це теоретичне питання відповідь надав у своєму Рішенні від 07.05.2002 №8-рп/2002 Конституційний суд України, де зазначається, що відповідно до ст. 114 Конституції України та ч. 3 ст. 6 Закону України «Про Кабінет міністрів України», до політичних посад відносяться виключно члени Уряду.

При відсутності законодавчого врегулювання та визначення поняття «політичні посади» в правовому полі України, виведення таких посадових осіб за межі дії норм, які обмежують можливість суміщення службової діяльності з іншою роботою, сприяє створенню корупційних умов та конфлікту інтересів у осіб, які будуть займати такі посади.

Одним із основних принципів публічного права є принцип імперативності (дозволено те, що чітко визначено законом). Вказаний принцип закріплений в частині другій статті 6 та частині другій статті 19 Конституції України. Однак, прийнятий Закон не визначає обсяг повноважень зазначених посадових осіб, що не відповідає вказаним нормам Конституції. Разом з тим, Законом передбачається звільнення таких посадових осіб з посад у разі звільнення міністра, чим порушується стаття 43 Конституції України (право на працю), а також принцип індивідуальної (персональної) відповідальності.

Прийнятим Законом визначається порядок утворення міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (статті 4, 5) та їх територіальних органів (стаття 21). Такий порядок не враховує окремих конституційних приписів і не містить завершеного механізму правового регулювання, що створює суперечності в його реалізації.

Так, згідно п. 15 статті 106 Конституції України, Президент України утворює, реорганізовує та ліквідовує за поданням Прем'єр-міністра України міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади.

Разом з тим, стаття 5 прийнятого Закону не містить жодних фінансових обмежень для Президента України при здійсненні зазначеного повноваження. Частина п'ята цієї статті Закону вимагає щоб утворення, реорганізація та ліквідація міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади здійснювалися виключно «з урахуванням завдань Кабінету Міністрів України, а також з урахуванням необхідності забезпечення повноважень органів виконавчої влади і недопущення дублювання повноважень». Вказаний порядок не передбачає також взаємодії у цьому процесі з Верховною Радою України в частині внесення необхідних змін до Державного бюджету України, як передбачено статтею 95 Конституції України та Бюджетним кодексом України. Аналогічні положення стосуються порядку утворення територіальних органів міністерств (стаття 13 Закону) та центральних органів виконавчої влади (стаття 16 Закону). Зазначений недолік призведе до системного ускладнення при формуванні ефективної системи органів виконавчої влади.

Крім того, вказані норми прийнятого Закону, всупереч частині третій статті 106 Конституції України, допускають можливість невиконання чинного Указу Президента України. Так, міністерство, центральний орган виконавчої влади, які утворені згідно з Указом Президента України, що набрав чинності, набувають статусу юридичної особи не з моменту набрання чинності Указом про їх створення, а з дати внесення запису до Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб — підприємців (частини перша та шоста статті 5 прийнятого Закону). Те ж саме відбувається і після набрання чинності Указом Президента України про «припинення» міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади. Більш того, за частиною сьомою статті 5 прийнятого Закону, всупереч чинному Указу Президента України про «припинення» міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, зазначений орган продовжує «здійснювати повноваження та функції у визначених сферах компетенції до завершення здійснення заходів з утворення міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, до якого переходять повноваження та функції міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, що припиняється та можливості забезпечення здійснення ним цих санкцій і повноважень, про що видається відповідний акт Кабінету Міністрів України».

Таким чином, дія Указу Президента України, який набрав чинності, залежатиме від акту Кабінету Міністрів України, що не кореспондується з нормами Конституції України.

Виникнення даних юридичних фактів не повинно створювати перешкоди для здійснення повноважень різних органів і не створювати у юридичній площині ситуації, в яких чинний Указ Президента України не діє і не виконується.

Крім того, частина дев'ята статті 5 прийнятого Закону, за якою «порядок здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією чи ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, визначається Кабінетом Міністрів України» прийнята без аналізу та врахування частини другої статті 19 та статей 92, 120 Конституції України, згідно до яких дані відносини регулюються виключно законом, а не підзаконним актом.

Частина друга статті 5 Конституції України імперативно зазначає, що народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Однак, всупереч даної норми, частина третя статті 2 Закону надає можливість підприємствам, установам, організаціям, що належать до сфери управління відповідного міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, здійснювати владні повноваження.

Конституційний суд України у своїх рішеннях від 10 квітня 2003 року N 7-рп/2003, від 7 квітня 2004 року N 9-рп/2004, від 16 травня 2007 року N 1-рп/2007, від 2 жовтня 2008 року N 19-рп/2008, від 8 жовтня 2008 року N 21-рп/2008, від 17 грудня 2009 року N 32-рп/2009, зазначає, що повноваження Президента України вичерпно визначені Конституцією України, а це унеможливлює прийняття законів, які встановлювали б інші його повноваження. Таким чином, значна кількість статей прийнятого Закону (частина перша статті 3, пункти 3 і 29 частини другої статті 8, частини перша і друга статті 9, частина перша, пункт 3 частини другої статті 10, частина перша статті 15, пункт 5 частини першої статті 17, пункт 13 частини другої статті 18, частина перша, пункт 2 частини четвертої статті 19, частина перша статті 23, частини перша та четверта статті 24) не відповідає пункту 31 частини першої статті 106 Конституції України згідно до якої Президент здійснює повноваження, визначені Конституцією України.

Пунктом 9 частини другої статті 8 та абзацом другим частини першої статті 13 прийнятого Закону передбачається можливість утворення територіальних органів міністерства, як структурних підрозділів його апарату без надання їм статусу юридичної особи.

Така норма є неефективною, оскільки здійснення таким територіальним підрозділом повноважень виконавчої влади на відповідній території, а також можливості здійснення заступником міністра — керівником апарату контролю за діяльністю такого специфічного структурного підрозділу апарату буде створювати ускладнення. Тому, механізм правового регулювання зазначеного питання є незавершеним.

Відповідно до пункту 14 частини другої статті 8 прийнятого Закону міністр наділяється повноваженням щодо скасування «повністю чи в окремій частині актів територіальних органів міністерства». Однак, Законом не встановлений перелік підстав для скасування міністром відповідного акту територіальних органів міністерства, що не відповідає вимогам зазначеним у ст. 8 та ч. 2 ст. 19 Конституції України і може призвести до необмежених зловживань з боку міністра.

Аналогічні положення зазначені в частині дев'ятій та десятій статті 15, частині третій статті 23 прийнятого Закону стосовно наділення Кабінету Міністрів України повноваженнями щодо скасування актів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.

Законом вводиться така посадова особа, як заступник міністра — керівник апарату (стаття 10). Він наділяється повноваженнями, більш притаманними міністру (з огляду на принцип єдиноначальності, встановленому частиною другою статті 2 цього Закону). Це стосується, зокрема, повноважень, передбачених пунктами 3, 7-9, 11, 13, 15 частини четвертої статті 10 прийнятого Закону. Тим самим, Законом закладено конкуренцію між міністром та зазначеним заступником міністра, до того ж на користь останнього. Така практика вже зустрічалась в історії законотворення України, коли вводились посади державних секретарів. Однак, двовладдя в міністерствах призвело до руйнації системи державного управління.

При цьому, заступник міністра-керуючий справами призначається на посаду і звільняється з посади Президентом України (частина перша статті 10 прийнятого Закону), а тому (на відміну від міністра, який є членом Уряду України і тому підконтрольним і Кабінету Міністрів України і — опосередковано — парламенту України) по суті є підконтрольним лише Президенту України.

Така побудова системи виконавчої влади не відповідає конституційним засадам організації державної влади в Україні, а запровадження двох центрів прийняття рішень у міністерстві розбалансує та дезорганізує виконавчу владу як на загальнодержавному, так і на місцевому рівнях.

Частина друга статті 16 Закону суперечить частині другій статті 19, статті 92 та 120 Конституції України, оскільки встановлює можливість врегульовувати правовідносини щодо організації і порядку діяльності центрального органу виконавчої влади підзаконним актом.

Суперечить також частині 2 статі 6, частині 2 статті 19 та пункту 12 частини 1 статті 92 Конституції України стаття 17 Закону, яка наділяє центральні органи виконавчої влади повноваженнями визначати «завдання» і «функції», які повинні визначатися виключно законом.

Вказана норма Закону надає центральним органам виконавчої влади повноваження щодо надання адміністративних послуг та одночасно здійснювати нагляд та контроль за їх здійсненням. Вказана норма не відповідає основоположним принципам стримувань та противаг й призведе до створення корупційної обстановки і виникнення конфлікту інтересів.

Закон (стаття 24) не в повному обсязі розкриває поняття «центральних органів виконавчої влади із спеціальним статусом» та в повній мірі не врегульовує правовідносини стосовно підстав і порядку їх створення, в тому числі і з урахуванням вимоги щодо фінансових обмежень, встановлених пунктом 15 частини першої статті 106 Конституції України.

Частина третя статті 27 прийнятого Закону, за якою «держава має право зворотної вимоги (регресу) до посадових осіб міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, які заподіяли шкоду, у розмірах і порядку, визначених законодавством», не відповідає пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України, оскільки зазначені питання мають визначатися виключно законом.

У прийнятому Законі не дотримано вимог юридичної техніки щодо однаковості правової термінології. Це, зокрема, стосується змін до частини четвертої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» (у прийнятому Законі використано терміни «голова комісії з реорганізації», «члени комісії з реорганізації», тоді як необхідно було використати терміни «голова комісії з припинення».

Таким чином, набрання Законом України «Про центральні органи виконавчої влади» чинності призведе до порушення системи стримувань та противаг, створення правових конфліктів, суперечностей, колізій, прогалин та дерегуляції правовідносин у сфері державного управління, що потягне за собою вкрай негативні наслідки для життєдіяльності українського суспільства.

Конституція України (п. 30 ч. 1 ст. 106) наділяє Президента України правом вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів із наступним поверненням їх на повторний розгляд до Верховної Ради України.

Вельмишановний Вікторе Федоровичу! Я представляю в Парламенті Партію захисників Вітчизни, яка відноситься до опозиційних сил, однак я завжди відстоював і буду відстоювати державницьку позицію та інтереси українського народу і не можу допустити, щоб з набранням чинності, цим законом повністю зруйнувалася система державного управління, яка і так, у звязку з адмінреформою, серйозно постраждала.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 16 Закону України «Про статус народного депутата України, -

П Р О Ш У :

З метою забезпечення виконання вимог Конституції, актів Конституційного суду та норм чинного законодавства України та з метою недопущення дерегуляції правовідносин у сфері державного управління, застосувати право вето до Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» прийнятого 17 березня 2010 року та повернути його на повторний розгляд до Верховної Ради України з відповідними пропозиціями.

З повагою, Юрій КАРМАЗІН

Популярность: 49% [?]